БЕЗ КАКАО, БЕЗ ГОРІХІВ, ЗАТЕ З ПАЛЬМОВОЮ ОЛІЄЮ

На початку грудня в Україні традиційно зростає попит на солодощі, адже люди готують подарунки до Миколая. Утім, цього року “Миколай”, пише «Високий Замок», буде не таким солодким — через височезні ціни на шоколадні цукерки мало хто дозволить собі скуповувати солодощі кілограмами. Відтак люди шукають дешевші варіанти, а виробники задумуються про зміну асортименту.

У крамниці з солодощами кажуть, шоколадних цукерок, які коштують понад 100 гривень за кілограм, практично не замовляють, бо попиту на них нема. “Купують переважно недороге печиво, вафлі, зефір… Те, що коштує до 60 гривень за кілограм. Якщо виробник піднімає ціну і те, що коштувало 59 гривень, стає більше 61 чи 62 — перестають брати, – каже продавець. – Булочок стали брати більше. Сходити на обід не кожен може, то перебиваються булочками і кексами. Халви почали брати десь у два рази більше — вона дешева і ситна”.

Про те, що українці почали їсти менше тортів і дорогих солодощів, кажуть і в Українському клубі агробізнесу. За їхніми даними, від початку року виробництво солодощів в Україні суттєво скоротилось. Виробництво тортів за дев’ять місяців впало на 31%, порівняно з аналогічним періодом минулого року, виробництво шоколаду в брикетах і плитках – на 27%, пряників — на 26%. При цьому зросло виробництво солодощів дешевшого цінового сегменту: кондитерські вироби без какао додали 4% (139,5 тис. тонн), а виробництво пирогів, пиріжків та пончиків зросло більш як у два рази — до 16,9 тис. тонн (+129%).

“Я цих цифр не бачив — у нас виробництво кондитерських виробів у цьому році зросло, – каже директор з корпоративних зв’язків Nestlе в Україні Геннадій Радченко. – При цьому ми помітили, що попит справді зменшився. Люди шукають дискаунти — різні акції, знижки у супермаркетах. Ми розуміємо, що мусимо дбати про те, аби постачати споживачам вироби за доступною ціною. Але при цьому ми не можемо економити на якості. Неможливо, наприклад, какао замінити іншим, дешевшим інгредієнтом. Змінювати асортимент у бік дешевших солодощів — це не наш шлях. Якщо говорити про “Світоч”, то фабрика спеціалізується на виробництві шоколадних цукерок та вафель. Почати раптом випускати карамель не можемо технологічно — для цього потрібне зовсім інше обладнання”.

Невеличкі кондитерські фабрики та міні-пекарні значно мобільніші за таких “гігантів”, тож за останні два роки суттєво змінили асортимент. “Ми починали з тортів. Потім побачили, що є попит на корисні солодощі — різноманітні варіанти козинаків, сухофрукти у глазурі, мармелад, тож почали розвивати асортимент у цьому напрямі. Тепер “здоровий” асортимент суттєво просів. Воно й не дивно, адже, наприклад, козинак з горіхами, родзинками, насінням не може бути дешевшим за 80 гривень за кілограм. Відповідно, у магазині він би коштував понад 100 гривень. Це занадто дорого, – розповідає власник невеличкого приватного підприємства Андрій Чавус. – Після обвалу гривні найбільше подорожчали горіхи, особливо мигдаль і фундук, какао, сухофрукти. То ми почали думати, що б таке випускати без шоколаду, горіхів, без кураги. Спробували мафіни — дуже добре пішло. Тепер це наш основний продукт. Торти печемо тільки на замовлення. Магазини не хочуть брати цілі торти, то формуємо порційними шматками. Людині психологічно легше попросити в магазині два шматки, ніж просити відрізати від цілого торта 200-300 грамів. Та й продавці не хочуть різати”. Питаю, чи грішать рослинними жирами для випічки. Чоловік чесно зізнається — так, особливо для кремів. “Йдеться не тільки про те, що комбіжир дешевший. Такий крем довше зберігається. Але якщо нам замовляють торт і просять зробити масляний крем — робимо. Це коштує дорожче”.


Повернутися
28.11.2015
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...