Леся Кізюк із Бучаччини займається оригінальною «флористикою» в Америці

Якби нашій землячці, уродженці села Пишківці Бучацького району Лесі Кізюк ще 10 років тому хтось сказав, що вона стане Lady Flower  — «квітковою леді» в Америці, вона, мабуть… і не повірила б! Але ось уже дев’ять років жінка разом із сім’єю мешкає у Філадельфії, а останній рік займається оригінальною «флористикою» — виготовленням унікальних гігантських квітів, які виглядають так, наче щойно принесені з саду, втім, не в’януть, не опадають і довго прикрашають приміщення.

«Я не вважаю себе Lady Flower, — розповідає пані Леся. — Цю назву я дала для своєї сторінки, а не для себе. Кожна квітка в моїх очах — як маленька леді, маленьке диво, створене  Богом, щоб зупиняти нас на мить, відволікаючи від щоденних клопотів... Подивіться на квітки:  одна гарна, а друга — ще краща, та розкішна і вишукана, а інша — узагалі неймовірна, фантастична! А які багаті кольори, які вишукані, витончені деталі?! Як можна пройти повз них, не замилувавшись? Може, для того, аби люди нарешті їх помітили, я і збільшую пропорції цих квітів у добрий десяток разів?... (Сміється, — авт.) Якщо ж серйозно, то нині мій телефон вщент забитий фотографіями квітів, які я хочу зробити, а їх виготовлення уже стало чимось більшим, ніж просто захоплення чи хобі…»

Із Бучаччини — до Філадельфії

Разом із чоловіком Романом та двома дітьми — донечкою і сином пані Леся мешкає у Філадельфії.

— Відразу по приїзді, Америка вразила  мене довгими сірими вулицями з однаковими будинками, великою кількістю машин, шаленим ритмом життя, відсутністю лавочок на кожному кроці і людей, які тиняються без діла... Так, звичайно, Америка — це країна можливостей, але «манна небесна» тут нікому на голову не падає, і потрібно дууууже багато працювати. Коли ми тільки приїхали сюди, донечці було лише вісім місяців, і нам було дуже важко, адже  довелося відразу ж віддати її в садок… Зате нині і вона, і синочок, котрий народився уже тут, в Америці, почуваються тут як рибки у воді. Доця – третьокласниця, а син цього року піде в нульовий клас.

  На Батьківщині я навчалася у Бучацькому державному агроколеджі по спеціальності «землевпорядник»,  працювала продавцем в магазині, в Америці зайнялася прибиранням домів і офісів. А для «душі», переглянувши роботи українки Христини Балушки (мисткиня, котра живе у Техасі, зуміла привернути увагу усього світу до мистецтва паперових квітів і зробила його «трендом номер один»), вирішила і собі спробувати відтворити цю неймовірну красу… 

Краса, що не в’яне!

Навчалася усім тонкощам «квіткової» справи самотужки: шукала відповідні відео-уроки та майстер-класи в інтернеті, і, звичайно ж, тренувалася… Нині у моєму «творчому арсеналі» є різні квіти: від маленьких, на пів-долоні, і до… двохметрових, більших за мене!  Це дуже часо-та трудоємка робота: коли засідаю за «кіновиробництво», можу і лік часу втратити,  адже межі досконалості немає… (Сміється, — авт.)

Я зазвичай довго та скрупульозно працюю над кожним виробом, адже хочу з першої спроби зробити якісно і не витрачати даремно матеріал, який є не з дешевих… Квіти виготовляю не лише з гофрованого паперу, а й з ізолону (утеплювач, який часто використовують для рукоділля), фоамірану («так званий ФОМ ЕВА, екологічно чистий спінений каучук), а нещодавно взялася навіть за виготовлення квіткової краси з органзи. На дотик ці матеріали дуже ніжні, а квіти виходять об’ємні і наче живі. Залежно від розміру та складності, створення однієї квітки забирає від кількох годин до… кількох десятків годин! Троянди, орхідеї, піони, магнолії, гербери,  — це краса, яка потребує чимало праці, але ж і результат вартий потрачених зусиль!  Для того, щоб надати форми квітки, потрібно нагріти краї матеріалу (найкраще – будівельним феном), а коли вони нагріваються, братися за формування квітки. А ще важливо ретельно продумати, як усі частинки квітки закріпити разом і зберегти всі пропорції. Цікаво, що коли починаєш нову квітку, кінцевий результат завжди виходить сюрпризом навіть для тебе самої! (Сміється, — авт.) А ще кожною новою квіткою я вчуся чомусь новому.  Ідеї для дизайну квітів черпаю з різних джерел: багато ідей приходить зсередини, а буває, побачиш десь букет і уже думаєш, як би то його відтворити…  Я дуже люблю квіти, а їх краса, на жаль, не довговічна, і тому так хочеться її зберегти.  Мені цікаво і далі розвиватися та працювати у цьому напрямку. Тішить, що й клієнтам- американцям моя «флористика» до смаку —  квітами, якими я виготовляю, прикрашають зали для весільних церемоній та святкових заходів, фотозони, використовують у дизайні магазинів, квартир та будинків.  Можна квітку вставляти у рамку, і вийде дуже оригінальна картина: у мене вдома так уже всі стіни завішані, але рідним подобається, тож вони не проти…(Сміється, — авт.) А я щаслива, що займаюся тим, що люблю!

 Ознайомитися із роботами Лесі Кізюк можна на сторінці у соцмережі Фейсбук: https://www.facebook.com/Lady-Flower-670681389998121/


Повернутися
31.07.2019
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...