ХУДОЖНИК З БЕРЕЖАН — УКРАЇНСЬКИЙ САЛЬВАДОР ДАЛІ

Його роботи публікують всесвітньо відомі видання Daily Mail та Huffington Post і щоразу вони збирають тисячі захоплених коментарів і вподобань.

І хоча техніка не нова, зараз у світі набереться лише з десяток художників, які так уміло переплітають два сюжети. Картини-ілюзії Олега Шупляка успішно мандрують світом. Побували вони вже у галереях Сполучених Штатів, Японії, Кореї та Британії, – пише телеканал новин «24».

 

Підштовхнув нашого земляка до сюрреалізму ніхто інший, як засновник цього жанру Сальвадор Далі. Ще студентом Олег Шупляк побачив картину: «Невільницький ринок з незримим бюстом Вольтера», де власне й проглядався портрет письменника. В одну мить він зрозумів, що мистецтво може творити дива, а художник відповідно бути чарівником.

Першу картину намалював у 1991-ому році. Україна нарешті здобула незалежність, про яку мріяв ще Тарас Шевченко. Так і виник перший сюжет. Під час Євромайдану образ Тараса Шевченка знову з’явився на його картині, тільки цього разу в іншому оточенні.

Спочатку оптична ілюзія була не більш ніж хобі. За фахом Олег – архітектор, тож гратися з двома вимірами було нескладно. Та помічаючи захоплення людей, взявся за цей жанр з більшим натхненням. Нині таких картин уже більше 60-ти. Сам для себе художник встановив кілька правил: усі елементи картини повинні бути пов’язані логічно – якщо на ній зображено письменника, то, відповідно, повинні бути й персонажі його творів; якщо це художник – то потрібно відтворити його стиль.

Попри популярність «український Сальвадор Далі» й далі живе в містечку Бережани й нікуди звідти переїжджати не планує.


Повернутися
28.11.2015
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...