ХУДОЖНИК З БЕРЕЖАН — УКРАЇНСЬКИЙ САЛЬВАДОР ДАЛІ

Його роботи публікують всесвітньо відомі видання Daily Mail та Huffington Post і щоразу вони збирають тисячі захоплених коментарів і вподобань.

І хоча техніка не нова, зараз у світі набереться лише з десяток художників, які так уміло переплітають два сюжети. Картини-ілюзії Олега Шупляка успішно мандрують світом. Побували вони вже у галереях Сполучених Штатів, Японії, Кореї та Британії, – пише телеканал новин «24».

 

Підштовхнув нашого земляка до сюрреалізму ніхто інший, як засновник цього жанру Сальвадор Далі. Ще студентом Олег Шупляк побачив картину: «Невільницький ринок з незримим бюстом Вольтера», де власне й проглядався портрет письменника. В одну мить він зрозумів, що мистецтво може творити дива, а художник відповідно бути чарівником.

Першу картину намалював у 1991-ому році. Україна нарешті здобула незалежність, про яку мріяв ще Тарас Шевченко. Так і виник перший сюжет. Під час Євромайдану образ Тараса Шевченка знову з’явився на його картині, тільки цього разу в іншому оточенні.

Спочатку оптична ілюзія була не більш ніж хобі. За фахом Олег – архітектор, тож гратися з двома вимірами було нескладно. Та помічаючи захоплення людей, взявся за цей жанр з більшим натхненням. Нині таких картин уже більше 60-ти. Сам для себе художник встановив кілька правил: усі елементи картини повинні бути пов’язані логічно – якщо на ній зображено письменника, то, відповідно, повинні бути й персонажі його творів; якщо це художник – то потрібно відтворити його стиль.

Попри популярність «український Сальвадор Далі» й далі живе в містечку Бережани й нікуди звідти переїжджати не планує.


Повернутися
28.11.2015
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.