У БУЧАЧІ БАТЬКО З СИНОМ ТРИМАЛИ В ЗАРУЧНИКАХ ОФІЦІАНТКУ

Прикрі випадки розбійництва в області трапляються мало не щодня.

У Головному управлінні обласної поліції розповіли, що офіціантку з Бучача місцевий підприємець запідозрив у тому, що вона може знати, куди поділися його  п’ятдесят тисяч американських доларів. Майже півтора року чолов’яга виношував план, як змусити дівчину зізнатися у цьому.

Як розповів начальник Бучацького відділення поліції Сергій Гаврилюк, до правоохоронців звернувся власник місцевого бару із заявою, що двоє невідомих чоловіків викрали та три години незаконно утримували його працівницю. Оперативники миттєво відреагували на повідомлення і вже за дві години встановили осіб викрадачів. З’ясувалося, до злочину причетна родина місцевих підприємців, точніше, батько з сином.

Старший з підозрюваних розповів, що півтора роки тому він після сварки з дружиною взяв з дому величезну суму у валюті і поїхав запивати горе у місцевих генделиках. Ніби тоді й пропали гроші. Чоловік спокою не мав, все думав-гадав, хто міг вкрасти, чи бодай щось знати про зниклі долари. Спогади чомусь видавали образ офіціантки з гриль-бару. За неї й вирішив узятися.

Разом з сином напередодні добряче хильнули і поїхали вистежувати жертву. Щойно дівчина вийшла з приміщення бару, а було це близько третьої години ночі, месники накинули їй на голову поліетиленовий пакет, засунули в машину і повезли до закинутого приміщення неподалік свого господарства. Розмову з дівчиною вели у масках, аби та їх не впізнала. Змусили нещасну зізнатися у тому, що вона щось знає про гроші. Зізнання записали на диктофон.

Згодом цей запис став одним із доказів їхнього злочинного діяння. Поліцейські також вилучили маски.

Вирішується питання про обрання підозрюваним міри запобіжного заходу. Кримінальне провадження розпочато за частиною другою статті 146 ККУ -незаконне позбавлення волі або викрадення людини.


Повернутися
28.11.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.