У БУЧАЧІ БАТЬКО З СИНОМ ТРИМАЛИ В ЗАРУЧНИКАХ ОФІЦІАНТКУ

Прикрі випадки розбійництва в області трапляються мало не щодня.

У Головному управлінні обласної поліції розповіли, що офіціантку з Бучача місцевий підприємець запідозрив у тому, що вона може знати, куди поділися його  п’ятдесят тисяч американських доларів. Майже півтора року чолов’яга виношував план, як змусити дівчину зізнатися у цьому.

Як розповів начальник Бучацького відділення поліції Сергій Гаврилюк, до правоохоронців звернувся власник місцевого бару із заявою, що двоє невідомих чоловіків викрали та три години незаконно утримували його працівницю. Оперативники миттєво відреагували на повідомлення і вже за дві години встановили осіб викрадачів. З’ясувалося, до злочину причетна родина місцевих підприємців, точніше, батько з сином.

Старший з підозрюваних розповів, що півтора роки тому він після сварки з дружиною взяв з дому величезну суму у валюті і поїхав запивати горе у місцевих генделиках. Ніби тоді й пропали гроші. Чоловік спокою не мав, все думав-гадав, хто міг вкрасти, чи бодай щось знати про зниклі долари. Спогади чомусь видавали образ офіціантки з гриль-бару. За неї й вирішив узятися.

Разом з сином напередодні добряче хильнули і поїхали вистежувати жертву. Щойно дівчина вийшла з приміщення бару, а було це близько третьої години ночі, месники накинули їй на голову поліетиленовий пакет, засунули в машину і повезли до закинутого приміщення неподалік свого господарства. Розмову з дівчиною вели у масках, аби та їх не впізнала. Змусили нещасну зізнатися у тому, що вона щось знає про гроші. Зізнання записали на диктофон.

Згодом цей запис став одним із доказів їхнього злочинного діяння. Поліцейські також вилучили маски.

Вирішується питання про обрання підозрюваним міри запобіжного заходу. Кримінальне провадження розпочато за частиною другою статті 146 ККУ -незаконне позбавлення волі або викрадення людини.


Повернутися
28.11.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.