ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №43

Колись ми з вами вірили, ніби живемо в дедалі кращому світ. А він – нічим не кращий, ніж був у часи Першої і Другої світової, Голодомору та Голокосту. Все той же світ, у якому може трапитися все, навіть найстрашніше. Теракти, смерть, відчуття небезпеки, страх перед хаосом і невпевненість. Це страшно. Смерть — це завжди страшно.

Коли минулого тижня українські сім’ї разом з дітьми  несли квіти під посольство Франції, усі мами та бабусі шептали своїм чадам на вушко приблизно одне й те ж: «Дивись, ось до чого призводить ненависть…»

Ненависть руйнує. Перш за все того, хто носить її в собі. Випалює як напалм.  Справжнім патріотизмом є не ненависть до ворогів, а любов до Батьківщини.

 Я вірю, що є межа, після якої всі перемовини і компроміси втрачають сенс. Але я не вірю, що захворівши на ненависть, ми зможемо збудувати Україну, про яку мріяли на Майдані.  Нині ми маємо дуже багато болю. Болить кожна звістка про загибель людей, кожна зустріч із пораненими… Що з цим болем робити? Перетворити цей біль в дію!

Людина все життя вчиться любити. Любити себе, любити ближнього, любити життя. Це важлива і важка наука, і — вибачте за банальність — те, що робить людину людиною. Захворівши на ненависть, з кожним днем ми інфікуємося нею все більш і більше, стаючи біологічною зброєю. Не можна радіти смерті. Не слід звикати до трупів. Смерть ворога — також смерть. А, отже, трагедія. Вимушене зло, але зло.

Так, звісно ж, солдат-воїн — він апріорі герой.  Він сильний і мужній, він — об’єкт жіночих зітхань і чоловічих заздрощів. А пацифіст — смішний та наївний. Проте саме він — правий… Бо усі війни починаються з ненависті, але усі перемоги приходять від сили Божої любові.


Повернутися
22.11.2015
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.