АНЕКДОТИ №43

 

Моня, ви таки знаєте, що таке етикет?

— Ні, Яшо, а що це?

— Моня, таки етикет, це коли ти думаєш «щоб ти здох», а сам кажеш «здрастуйте».

* * *

Вчителька, перевіривши твір Вовочки:

— Це просто неймовірно, що одна людина може зробити так багато помилок!

— Чому одна — разом із татом!

* * *

— Чому ви вдарили колегу?

— Він позичив у мене грошей на ресторан, на них мене пригостив і сказав: «Будеш винен».

* * *

— Навіщо тобі вуха? — запитує вихователька малюка.

— Щоб усе бачити.

— Але ж для цього є очі.

— Та воно так. Але якщо не буде вух, шапка сповзе на очі і я нічого не побачу.

***

Збиває мотоцикліст горобця. Совість замучила, повертається. Горобець без тями, але наче живий. Забрав його мотоцикліст додому. Посадив до клітки. Налив води, поклав хліба. Тут у нього дзвонить телефон. Пішов він до іншої кімнати розмовляти. Цим часом горобець приходить до тями. Роззирається навколо. Б'є себе крилом по лобі і кричить: "Клітка, хліб, вода... О, Господи! Я вбив мотоцикліста!"

***

Мені сказали: "Пити треба в міру" Я заглянув в словник: МІРА - одиниця об'єму рівна 26,24 літра...опа!

***

У сільській хаті вночі лунає стук у вікно.
- Дрова потрібні?
- Ні.
Вранці прокидаються - дров немає.

***

Стук у двері.
- Хто там?
-
Поліція.
- Нікого немає вдома.
- А хто це говорить?
- Вам здалося.
- А чому світло горить?
- Я зараз вимкну.

***

Молодий пілот заходить на посадку і вирішив пожартувати.
Звязується з диспетчером:
- Вгадай, хто?
Диспетчер вимикає всі лампи на посадковій смузі і відповідає:
- Вгадай, куди?

***

Скільки б іграшок у дитини не було, все одно найулюбленішими будуть пульт, телефон, проводи й каструлі.


Повернутися
22.11.2015
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...