У РОДИННОМУ ГНІЗДІ ВИШНІВЕЦЬКИХ НА ТЕРНОПІЛЛІ ВІДРЕСТАВРУЮТЬ ДЗЕРКАЛЬНУ ЗАЛУ

Нещодавно у замковому палаці смт. Вишнівець відбулася церемонія підписання Грантової угоди між Національним заповідником «Замки Тернопілля» та Посольством США в Україні. Відомо, що за ці гроші відреставрують Дзеркальну залу палацу та підпірну стінку. 

Отримання гранту стало можливим завдяки тривалому і науково-місткому процесу підготовки аплікаційної форми, обґрунтування та супровідних матеріалів графічного характеру. В процесі зустрічі представники дипломатичної місії США були ознайомлені з структурою НЗ «Замки Тернопілля» та його підрозділу – Вишнівецького палацово-паркового комплексу, оглянули об’єкти грантової угоди Дзеркальну залу та підпірну стіну замку, а після переїзду до Збаража ознайомилися з історією Збаразького замку.

На урочистостях представниками американської делегації було проанонсовано оголошення про конкурс цього гранту на 2016 р. і висловлено зацікавлення про участь інших об’єктів заповідника в цьому гранті, пишуть на сайті “Замки Тернопілля”.


Повернутися
22.11.2015
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.