ІЗ ХРАМУ ЗРОБИЛИ ЗЕРНОСХОВИЩЕ... А ІЗ ЗЕРНОСХОВИЩА —ХРАМ!

Храм в Острівці, який руйнувався багато років, знову запрацював — нині у храмі знову збираються віруючі. 

Наприкінці ХІХ століття у селі був збудований римо-католицький костел, який діяв до приходу «визволителів» зі сходу. Згодом комуністи закрили костел і зробили у ньому зерносховище.

У 2009 році відомий уродженець Острівця, нині, на жаль, уже покійний Роман Лубківський — письменник, перекладач, громадський діяч звернувся з ініціативою реконструювати храм і відкрити у ньому греко-католицьку церкву та музей сакрального мистецтва. Пропозицію він висловив священику Віталію Мадарашу, який охоче її підтримав.

- На той час костел був у занедбаному, напівзруйнованому стані. Через побитий дах протікала дощова вода, стіни потріскані та облуплені, обшарпані рами без шиб, понівечена підлога. Попереду був великий об’єм робіт, аби вдихнути нове життя у старе і знищене приміщення, – повідомляють у прес-службі ОДА.

Протягом шести років своєрідним виконробом на об’єкті був старший брат Андрій Цаплап, який влітку цього року відійшов у вічність. Його справу продовжив племінник Романа Лубківського Роман Дубас.

Нещодавно, на храмовий празник в Острівці, храм запрацював знову. Перед УГКЦ святого великомученика Димитрія зібрались жителі Острівця і навколишніх сіл, гості з Теребовлі. На жаль, серед них не було Романа Лубківського, ініціатора реконструкції храму, який не дожив до цієї святкової події кілька тижнів.

Учні місцевої школи тримали у руках синьо-жовті прапорці. Разом із семінаристами прибув архиєпископ, митрополит Тернопільсько-Зборівської єпархії Василій Семенюк, якого жителі села зустріли хлібом-сіллю.


Повернутися
22.11.2015
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Тільки-но вляглася перша хвиля радості, котра піднялася довкола нашого першого олімпійського золота, як інтернетом відразу ж покотилася «зрада»: наш спортсмен-переможець обійнявся з володарем бронзи-росіянином, ще й обгорнув його українським прапором…  Цікаво, кого нині «розпинають» більше: нашого Абраменка в Україні за обійми з росіянином, чи росіянина – на його батьківщині - за те, що дався загорнути в наш прапор… Знаходяться уже й ті, хто чи то жартома, чи всерйоз пропонує російському спортсмену попросити політичного притулку в Україні (мовляв, якщо встигне до кінця Олімпіади, то будемо мати вже дві медалі) і ті, хто, відкричавши нашому спортсмену «Осанна», починають скандувати «Розіпни його»…

Поки ламаються списи і точаться суперечки, зверну вашу увагу на дуже символічну деталь: спортсмен, котрий переміг, накрив своїм (нашим, українським!) прапором того, хто програв… Зрештою, вам не треба пояснювати, чому представники Росії на цій Олімпіаді без прапорів – «безликі», майже як «їхтамнєти» на Донбасі… Я вірю у символічність цього жесту, яким Україна «покриває» Росію, так само, як і у великодушність переможців. А все решта - просто спорт.