ІЗ ХРАМУ ЗРОБИЛИ ЗЕРНОСХОВИЩЕ... А ІЗ ЗЕРНОСХОВИЩА —ХРАМ!

Храм в Острівці, який руйнувався багато років, знову запрацював — нині у храмі знову збираються віруючі. 

Наприкінці ХІХ століття у селі був збудований римо-католицький костел, який діяв до приходу «визволителів» зі сходу. Згодом комуністи закрили костел і зробили у ньому зерносховище.

У 2009 році відомий уродженець Острівця, нині, на жаль, уже покійний Роман Лубківський — письменник, перекладач, громадський діяч звернувся з ініціативою реконструювати храм і відкрити у ньому греко-католицьку церкву та музей сакрального мистецтва. Пропозицію він висловив священику Віталію Мадарашу, який охоче її підтримав.

- На той час костел був у занедбаному, напівзруйнованому стані. Через побитий дах протікала дощова вода, стіни потріскані та облуплені, обшарпані рами без шиб, понівечена підлога. Попереду був великий об’єм робіт, аби вдихнути нове життя у старе і знищене приміщення, – повідомляють у прес-службі ОДА.

Протягом шести років своєрідним виконробом на об’єкті був старший брат Андрій Цаплап, який влітку цього року відійшов у вічність. Його справу продовжив племінник Романа Лубківського Роман Дубас.

Нещодавно, на храмовий празник в Острівці, храм запрацював знову. Перед УГКЦ святого великомученика Димитрія зібрались жителі Острівця і навколишніх сіл, гості з Теребовлі. На жаль, серед них не було Романа Лубківського, ініціатора реконструкції храму, який не дожив до цієї святкової події кілька тижнів.

Учні місцевої школи тримали у руках синьо-жовті прапорці. Разом із семінаристами прибув архиєпископ, митрополит Тернопільсько-Зборівської єпархії Василій Семенюк, якого жителі села зустріли хлібом-сіллю.


Повернутися
22.11.2015
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…