ІЗ ХРАМУ ЗРОБИЛИ ЗЕРНОСХОВИЩЕ... А ІЗ ЗЕРНОСХОВИЩА —ХРАМ!

Храм в Острівці, який руйнувався багато років, знову запрацював — нині у храмі знову збираються віруючі. 

Наприкінці ХІХ століття у селі був збудований римо-католицький костел, який діяв до приходу «визволителів» зі сходу. Згодом комуністи закрили костел і зробили у ньому зерносховище.

У 2009 році відомий уродженець Острівця, нині, на жаль, уже покійний Роман Лубківський — письменник, перекладач, громадський діяч звернувся з ініціативою реконструювати храм і відкрити у ньому греко-католицьку церкву та музей сакрального мистецтва. Пропозицію він висловив священику Віталію Мадарашу, який охоче її підтримав.

- На той час костел був у занедбаному, напівзруйнованому стані. Через побитий дах протікала дощова вода, стіни потріскані та облуплені, обшарпані рами без шиб, понівечена підлога. Попереду був великий об’єм робіт, аби вдихнути нове життя у старе і знищене приміщення, – повідомляють у прес-службі ОДА.

Протягом шести років своєрідним виконробом на об’єкті був старший брат Андрій Цаплап, який влітку цього року відійшов у вічність. Його справу продовжив племінник Романа Лубківського Роман Дубас.

Нещодавно, на храмовий празник в Острівці, храм запрацював знову. Перед УГКЦ святого великомученика Димитрія зібрались жителі Острівця і навколишніх сіл, гості з Теребовлі. На жаль, серед них не було Романа Лубківського, ініціатора реконструкції храму, який не дожив до цієї святкової події кілька тижнів.

Учні місцевої школи тримали у руках синьо-жовті прапорці. Разом із семінаристами прибув архиєпископ, митрополит Тернопільсько-Зборівської єпархії Василій Семенюк, якого жителі села зустріли хлібом-сіллю.


Повернутися
22.11.2015
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.