Той, хто пройшов крізь пекло

«Ти — повертайся, ти головне — повертайся — живим…» Саме ці рядки першими спадають на думку, коли проводжаємо наших захисників туди, де з дня в день кровоточить найбільша рана України. «Матусю, я повернуся, чуєш, обов’язково повернуся», — пообіцяв своїй мамі 33-річний Сергій Денисюк із села Залісся, що на Монастирищині, вирушаючи в зону проведення АТО. І слова свого дотримав. Нещодавно Сергій, який на фронті ще з серпня 2014 року, приїхав додому у відпустку. Хлопець служить у вже легендарній 128-ій Закарпатській гірсько-піхотній бригаді, яка ще донедавна обороняла «ворота до пекла» під Дебальцево.  За більш ніж півроку він встиг не раз побувати під смертоносним обстрілом «градів» і зазнав гіркоти втрати бойових побратимів. Важко згадувати пережите, яке наш мужній земляк пам’ятає все до дрібниць…

— Ті страшні дні, коли слово «Дебальцеве» було в усіх на устах, не забуду ніколи і я, — зізнається мама Сергія. Вона й нині не може стримати сліз, пригадуючи… — Коли оголосили, що наші війська з боєм прориваються звідти під невщухаючими обстрілами, я не змогла додзвонитися до сина…  На щастя, з ним зв’язався наш місцевий священик, який добре знає Сергія. Плакали вони обоє… «Моліться за нас, отче,— попросив його син, — бо це нам нині найбільше потрібно…»

Сам Сергій, як і більшість його побратимів по зброї, розповідати про пережиті жахіття не любить, хоча зізнається, що бували ситуації, коли їх рятувала тільки Божа поміч…   Зате просить обов’язково передати доземний уклін бучацьким волонтерам, котрі стали їх фронтовими «татами й мамами», забезпечуючи усім необхідним.

  Минулого тижня, розповідає педагог-організатор  Марія Куклін, у Велесневі відбулася зустріч Сергія Денисюка з учнями рідної Велеснівської загальноосвітньої школи І-ІІ ст. імені Володимира Гнатюка. Тепла атмосфера шкільної родини, музичне вітання, слова подяки з уст дітей, море синьо-жовтих кульок — усе це розчулило молодого солдата і на деякий час повернуло його в світ дитинства.

Сергій розповів присутнім про життя солдат і місцевого населення в зоні проведення АТО, про героїзм та втрати, про визволені від сепаратистів міста та села. Багато дітей спочатку сором’язливо, а потім дедалі сміливіше задавали питання, які їх цікавили. Про що думає людина, яка йде захищати свою Батьківщину? Що значить на війні братерство, дружба? Про що найчастіше думається там, де така тонка лінія між життям та смертю, зрадою і самопожертвою?

Хлопець щиро відповідав на всі запитання, хоча було видно, як важко йому пригадувати загиблих товаришів і події, які багато в чому змінили не тільки погляди на життя, а й на важливість таких загальнолюдських цінностей і рис, як доброта, співчуття, самопожертва.

   Емоційна і відкрита розповідь не залишила байдужим нікого. Зворушливі слова подяки нашому героєві прозвучали від директора школи Ольги Торконяк і сільського голови Романа Бриняка: « Ми щиро раді, що йому вдалося повернутися живим і неушкодженим до рідної домівки. Для нас Сергій – живий приклад патріотизму і незламності національного духу українського народу, Герой нашого часу…»

На згадку про теплий прийом і як оберіг від себе для школи хлопець залишив дуже дорогий для кожного патріота України дарунок — національний стяг із написом «За життя…» і автографом, не забув і про солодкі гостинці для учнів. Побажав віри у перемогу та світле майбутнє нашої держави, а також попросив молитися за здоров’я і мужність наших захисників і за вічний спочинок хлопців, які віддали своє життя, обороняючи наш мир і спокій.

Уже незабаром, після закінчення відпустки,  Сергій повертається на Схід. Повезе з собою часточку тепла дитячих сердець у їх листах та малюнках. Побажаємо йому повернутися скоріше додому. Живим і з перемогою.

← Повернутися