НА ТЕРНОПІЛЬЩИНІ МАТІР ШКОЛЯРА ПІДНЯЛА РУКУ НА ЙОГО ОДНОКЛАСНИКА

 Матір підлітка так виховувала його однокласника, що дитина зі шкільного класу потрапила до лікарні. Щодо жінки правоохоронці відкрили кримінальне провадження за частиною 1 статті 125 ККУ – легкі тілесні ушкодження.

Про те, що із Глибочецької загальноосвітньої школи, що на Борщівщині, для надання медичної допомоги доставили 14-річного школяра, поліцейських повідомили із районної лікарні. Для з’ясування обставин, за яких була травмована дитина, в медичний заклад терміново виїхала слідчо-оперативна група Борщівського відділення поліції.

Правоохоронці встановили, що закрита травма шийного відділу хребта, гематоми шиї та лівої скроневої ділянки голови і садна лівої вушної раковини – наслідки виховного впливу на школяра дорослого, а саме матері одного з його однокласників.

Коли між хлопчиками виник конфлікт, матір одного з них вирішила буквально взяти ситуацію у свої руки. На перерві жінка ввірвалася у клас, схопила чужого сина та вдарила його об стіну.

Як стверджують свідки, побиття дитини відбувалося на очах у завуча школи.

Якщо жінка за свої дії нестиме кримінальну відповідальність згідно статті 125 ККУ, то освітянин наразі обійшовся дисциплінарним впливом, його звільнили з посади зауча й перевели й рядові педагоги. Покарання горе-педагога батьківський комітет вважає зам’яким й наполягає на його звільненні чи переведенні на інше місце роботи.


Повернутися
22.11.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.