НА ТЕРНОПІЛЬЩИНІ МАТІР ШКОЛЯРА ПІДНЯЛА РУКУ НА ЙОГО ОДНОКЛАСНИКА

 Матір підлітка так виховувала його однокласника, що дитина зі шкільного класу потрапила до лікарні. Щодо жінки правоохоронці відкрили кримінальне провадження за частиною 1 статті 125 ККУ – легкі тілесні ушкодження.

Про те, що із Глибочецької загальноосвітньої школи, що на Борщівщині, для надання медичної допомоги доставили 14-річного школяра, поліцейських повідомили із районної лікарні. Для з’ясування обставин, за яких була травмована дитина, в медичний заклад терміново виїхала слідчо-оперативна група Борщівського відділення поліції.

Правоохоронці встановили, що закрита травма шийного відділу хребта, гематоми шиї та лівої скроневої ділянки голови і садна лівої вушної раковини – наслідки виховного впливу на школяра дорослого, а саме матері одного з його однокласників.

Коли між хлопчиками виник конфлікт, матір одного з них вирішила буквально взяти ситуацію у свої руки. На перерві жінка ввірвалася у клас, схопила чужого сина та вдарила його об стіну.

Як стверджують свідки, побиття дитини відбувалося на очах у завуча школи.

Якщо жінка за свої дії нестиме кримінальну відповідальність згідно статті 125 ККУ, то освітянин наразі обійшовся дисциплінарним впливом, його звільнили з посади зауча й перевели й рядові педагоги. Покарання горе-педагога батьківський комітет вважає зам’яким й наполягає на його звільненні чи переведенні на інше місце роботи.


Повернутися
22.11.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.