ОБРАНО НАЙКРАЩЕ ФОТО ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ – 2015 ЗА ВЕРСІЄЮ WIKIMEDIA

Організаторам фотоконкурсу від Вікіпедії «Вікі любить пам’ятки 2015» знадобилося більше місяця, щоб переглянути, перевірити та оцінити усі фотографії, що надійшли. І поки з переможцями найкращих світлин країни ще визначаються, найкрасивіше фото Тернопільщини вже обрано.

На світлині — руїни замкового палацу, пам’ятка архітектури місцевого значення, так званий Червоногородський замок. Розташований він в урочищі Червоному поблизу села Нирків Заліщицького району області на стрімкому пагорбі посеред глибокої котловини річки Джурина, що в цьому місці творить майже замкнуту петлю. У цьому доволі вигідному місці перший дерев’яний замок був збудований ще руськими князями.

Довідка: 1340 року замок збудував Казимир III Великий, але з того часу замок кілька разів розорювали і відбудовували. Містечко змінювало власників, замок — вигляд. Найбільш схожий на сучасний вигляд замок отримав завдяки Каролю Понінському, який 1820 року спорудив палац на замковому фундаменті, використавши вежі та частину стін, та його сину Каліксту, який збудував вежі вищі та об’ємніші, у псевдоренесансному стилі.

Під час Першої і Другої світових воєн палац знову зазнав значних руйнувань, але його більше не відбудовували. У 2013 pоці обвалилася половина однієї з веж, на фото-переможцеві, зробленому ще в 2010-му, цього не видно.

Автор світлини — користувач Rbrechko. Фото поширюється під ліцензією CC-BY-SA-4.0 — тобто його можна спокійно використовувати, не забуваючи вказувати автора і назву ліцензії.


Повернутися
22.11.2015
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...