ОБРАНО НАЙКРАЩЕ ФОТО ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ – 2015 ЗА ВЕРСІЄЮ WIKIMEDIA

Організаторам фотоконкурсу від Вікіпедії «Вікі любить пам’ятки 2015» знадобилося більше місяця, щоб переглянути, перевірити та оцінити усі фотографії, що надійшли. І поки з переможцями найкращих світлин країни ще визначаються, найкрасивіше фото Тернопільщини вже обрано.

На світлині — руїни замкового палацу, пам’ятка архітектури місцевого значення, так званий Червоногородський замок. Розташований він в урочищі Червоному поблизу села Нирків Заліщицького району області на стрімкому пагорбі посеред глибокої котловини річки Джурина, що в цьому місці творить майже замкнуту петлю. У цьому доволі вигідному місці перший дерев’яний замок був збудований ще руськими князями.

Довідка: 1340 року замок збудував Казимир III Великий, але з того часу замок кілька разів розорювали і відбудовували. Містечко змінювало власників, замок — вигляд. Найбільш схожий на сучасний вигляд замок отримав завдяки Каролю Понінському, який 1820 року спорудив палац на замковому фундаменті, використавши вежі та частину стін, та його сину Каліксту, який збудував вежі вищі та об’ємніші, у псевдоренесансному стилі.

Під час Першої і Другої світових воєн палац знову зазнав значних руйнувань, але його більше не відбудовували. У 2013 pоці обвалилася половина однієї з веж, на фото-переможцеві, зробленому ще в 2010-му, цього не видно.

Автор світлини — користувач Rbrechko. Фото поширюється під ліцензією CC-BY-SA-4.0 — тобто його можна спокійно використовувати, не забуваючи вказувати автора і назву ліцензії.


Повернутися
22.11.2015
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.