ОБРАНО НАЙКРАЩЕ ФОТО ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ – 2015 ЗА ВЕРСІЄЮ WIKIMEDIA

Організаторам фотоконкурсу від Вікіпедії «Вікі любить пам’ятки 2015» знадобилося більше місяця, щоб переглянути, перевірити та оцінити усі фотографії, що надійшли. І поки з переможцями найкращих світлин країни ще визначаються, найкрасивіше фото Тернопільщини вже обрано.

На світлині — руїни замкового палацу, пам’ятка архітектури місцевого значення, так званий Червоногородський замок. Розташований він в урочищі Червоному поблизу села Нирків Заліщицького району області на стрімкому пагорбі посеред глибокої котловини річки Джурина, що в цьому місці творить майже замкнуту петлю. У цьому доволі вигідному місці перший дерев’яний замок був збудований ще руськими князями.

Довідка: 1340 року замок збудував Казимир III Великий, але з того часу замок кілька разів розорювали і відбудовували. Містечко змінювало власників, замок — вигляд. Найбільш схожий на сучасний вигляд замок отримав завдяки Каролю Понінському, який 1820 року спорудив палац на замковому фундаменті, використавши вежі та частину стін, та його сину Каліксту, який збудував вежі вищі та об’ємніші, у псевдоренесансному стилі.

Під час Першої і Другої світових воєн палац знову зазнав значних руйнувань, але його більше не відбудовували. У 2013 pоці обвалилася половина однієї з веж, на фото-переможцеві, зробленому ще в 2010-му, цього не видно.

Автор світлини — користувач Rbrechko. Фото поширюється під ліцензією CC-BY-SA-4.0 — тобто його можна спокійно використовувати, не забуваючи вказувати автора і назву ліцензії.


Повернутися
22.11.2015
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.