ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №42

Чи кожен із вас був у Європі? Незалежно від вашої відповіді, запевню — так, ви там були. Щодня, живучи у своєму рідному місті чи селі, ви перебуваєте… у Європі. І це не жарт, сарказм чи рожеві мрії. Це наша реальність.  Україна   споконвіку належить до Європи і розташована в ній. І не десь на її узбіччі, а в її центрі.  У 1887 році спеціальним апаратом, який виготовлений в Австрії та Угорщині, зі шкалою меридіанів і паралелей, був встановлений географічний Центр Європи. Він — у маленькому селі Ділове в Закарпатській області Рахівського району.

 До цього центру Європи не ходять пасажирські експреси, не літають повітряні лайнери, і потрапити сюди можливо тільки однією — звивистою і пощербленою — гірською дорогою. Тим не менше, Європа уже — в Україні. Тоді чому ж Україна ще не в Європі? Це питання, яке задумувалося як риторичне, насправді має безліч відповідей.

 В одній із них я згоден з письменником Юрієм Андруховичем — може, Європа просто боїться? Ні, не українців — вони не зруйнують нічиїх міст і не знищать жодної культурної пам’ятки, і навіть ринку праці вони не зруйнують, це ж просто нонсенс.  Може, вона боїться Європи, самої себе? Може вона тому від нас і закривається, що ми заблизько до серця прийняли її вартості, що ці вартості стали нашими? Бо насправді їй самій уже давно до цих вартостей немає ніякого діла?.. 

 Чимало політиків та діячів люблять порівнювати Європу зі спільним домом. Тим не менше, українцям незрозуміло чому заборонено без дозволу заходити до деяких його кімнат і ми залишаємося неначе виштовхнутими з власного дому.  

   Україні не потрібно йти в Європу. Українцям просто потрібно зробити так, аби Європа прийшла в Україну. Бо тільки тут вона ще має шанс стати такою, якою ми її собі намріяли.