ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №42

Чи кожен із вас був у Європі? Незалежно від вашої відповіді, запевню — так, ви там були. Щодня, живучи у своєму рідному місті чи селі, ви перебуваєте… у Європі. І це не жарт, сарказм чи рожеві мрії. Це наша реальність.  Україна   споконвіку належить до Європи і розташована в ній. І не десь на її узбіччі, а в її центрі.  У 1887 році спеціальним апаратом, який виготовлений в Австрії та Угорщині, зі шкалою меридіанів і паралелей, був встановлений географічний Центр Європи. Він — у маленькому селі Ділове в Закарпатській області Рахівського району.

 До цього центру Європи не ходять пасажирські експреси, не літають повітряні лайнери, і потрапити сюди можливо тільки однією — звивистою і пощербленою — гірською дорогою. Тим не менше, Європа уже — в Україні. Тоді чому ж Україна ще не в Європі? Це питання, яке задумувалося як риторичне, насправді має безліч відповідей.

 В одній із них я згоден з письменником Юрієм Андруховичем — може, Європа просто боїться? Ні, не українців — вони не зруйнують нічиїх міст і не знищать жодної культурної пам’ятки, і навіть ринку праці вони не зруйнують, це ж просто нонсенс.  Може, вона боїться Європи, самої себе? Може вона тому від нас і закривається, що ми заблизько до серця прийняли її вартості, що ці вартості стали нашими? Бо насправді їй самій уже давно до цих вартостей немає ніякого діла?.. 

 Чимало політиків та діячів люблять порівнювати Європу зі спільним домом. Тим не менше, українцям незрозуміло чому заборонено без дозволу заходити до деяких його кімнат і ми залишаємося неначе виштовхнутими з власного дому.  

   Україні не потрібно йти в Європу. Українцям просто потрібно зробити так, аби Європа прийшла в Україну. Бо тільки тут вона ще має шанс стати такою, якою ми її собі намріяли.

 


Повернутися
11.11.2015
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.