АНЕКДОТИ №42

Жiнка каже чоловіку:

— У неділю сходжу в церкву, сповідаюся.

Чоловік:

— Валідол візьми, раптом батюшку прихопить.

* * *

— Люба, ти забрала дитину з садочка?

— Так.

— Але це не моя дитина!

— Так i та не твоя!

* * *

Лекція. Троє студентів на гальорці дуже шумлять. Викладач каже:

— Якби молоді люди на задніх рядах поводилися так само тихо, як ті, що грають у карти на середніх, то ті, хто сидить попереду, могли б спокійно спати.

* * *

— Ти пересолила.

— Напевно, це тому, що я люблю тебе.

— Це ж як треба мене любити, щоб пересолити чай?

* * *

Якби хоч одна крапля з «моря» алкоголю, випитого за здоров’я, та втiлилася у життя — людина жила б вiчно!

* * *

Судять квартирного злодія. У залі суду потерпілий кричить йому:

— Я проситиму, щоб тебе помилували, тільки заради Бога розкажи, як ти зміг пробратися в будинок, не розбудивши мою дружину?

* * *

— Чому ви хочете розлучитися з чоловіком?

— У нас різні релігійні погляди.

— А конкретніше?

— Він не визнає мене богинею!

* * *

Вовочка приходить до сусідки:

— Тьотя Клава, в мене мама захворіла, потрібне варення з малини!

— Добре, синку. Куди тобі налити?

* * *

— У мене душа болить!

— А ти її лікуєш?

— Коли лiкую, болить печінка.

* * *

Приходить жiнка в синагогу i шукає рабина.

— Що у вас за справа? — запитує її iнший чоловiк.

— Хочу запитати, чи повернеться мiй чоловiк, який учора пiшов вiд мене.

— Я можу зв’язати вас iз рабином по телефону.

— Алло, рабине, чи повернеться чоловiк до мене?

— А вiн озирнувся, коли iшов?

— Так.

— Тодi обов’язково повернеться.

— Рабин сказав, що чоловiк повернеться.

— Але ж рабин не бачив вашого обличчя.

* * *

Приходить чоловік iз роботи i посміхається. Сідають вечеряти, а він смiється. Дружина запитує:

— Ти чого такий задоволений?

— З роботи звільнили.

— Що ж тут веселого?

— Мене звільнили, а інших посадили.

* * *

— Добрий день. Я б хотів купити сумочку в подарунок своїй дівчині.

— Модель? Колір?

— Та давайте будь-яку, вона все одно прийде її міняти.

* * *

— Мамо, я знайшла кота.

— Тобі 35. Чоловіка шукай.

* * *

— Яке ваше улюблене друковане видання?

— Гроші!

* * *

— Слухай, а ти пам’ятаєш формулу площі кулі?

— Я її й не знала ніколи.

— Дивно, а як ти розраховуєш, скільки тобі тканини купувати на нову сукню?

* * *

— Приходить свекруха до невістки. Провела пальцем по телевізору. Показуючи пил на пальці, каже:

— Яке є прислів’я на цей випадок?

Невістка недовго думаючи:

— Свиня скрізь бруд знайде!

* * *

Розмовляють двоє п’яниць. Один запитує:

— Цікаво, чому мені дали прiзвисько Джинн? Напевно, тому, що я багато чого можу?

— Ні, Джинн, просто як тільки хтось починає відкривати пляшку, ти тут же з’являєшся.

* * *

— Сарочко, я так люблю тебе!

— Чому ж ти раніше не говорив про це?

— Звідки ж я міг знати, що ти таки виграєш грін-карту?

* * *

Акушерка запитує майбутню матусю:

— А батько дитини буде присутній при пологах?

— Навряд чи.

— А чому?

— Та він iз моїм чоловіком у поганих стосунках.

* * *

Вовочка присутній на суді, де розлучаються його батьки.

Суддя запитує:

— Скажи, з ким би ти хотів жити — з татом або з мамою?

— Залежить від того, — відповідає малюк, — кому дістанеться комп’ютер.


Повернутися
11.11.2015
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.