ЗАГИБЛОГО В АТО ГЕРОЯ ВШАНУВАЛИ МЕМОРІАЛЬНОЮ ДОШКОЮ

8 листопада в загальноосвітній школі І-ІІ ст. с. Солоне Заліщицького району, де навчався Володимир Марусич, відбулося вшанування пам’яті колишнього випускника навчального закладу та посвята меморіальної дошки на фасаді школи.

У відкритті взяли участь близькі та родичі, друзі і однокласники, голова райдержадміністрації Борис Шипітка, голова районної ради Іван Дрозд, завідувач відділу з питань освіти Надія Підгребя, учнівський і педагогічний колективи, громадськість села, учасники АТО.

Виступальники говорили про вдячність мамі Марусич М.Й., учителю української мови та літератури цієї школи, за сина, бо й справді, не кожен має силу і віру в свою країну аж таку сильну, щоб віддати сина на захист України, а тепер з гідністю і честю нести той найважчий у світі хрест.
Учасники заходу хвилиною мовчання вшанували пам’ять Володимира Марусича та всіх тих бійців-земляків, які загинули на Сході України.
Священики відслужили панахиду за всіма героями України, які віддали своє життя у боротьбі за незалежність України.


Повернутися
11.11.2015
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...