ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №41

Нещодавно у наближеному до Тернополя райцентрі — Теребовлі — не стало вулиць Кірова та Космодем’янської. Дивно, що вони до цього часу там були. Але ще дивніше, що «за компанію» з ними під «люстрацію» (читай — декомунізацію) потрапили і вулиці Ломоносова та Чехова, а вулицю Пушкіна «під шумок» тихенько зліквідували. Суперечки довкола багатогранного, як стакан, процесу декомунізації — тема майже холіварна.  Отож «ламання списів» не вдалося уникнути і тут.

З одного боку — закиди на тему, що боремося, мовляв, проти «міровой культури» і великі люди належать усьому світу, а не українцям чи росіянам, чи іншій нації. Але невже великий Франко, Стус чи Леся Українка — генії, безперечно, світового масштабу — не заслужили, аби так званий «братній народ» їх іменами назвав вулицю десь хоча б у підмосков’ї?

З іншого боку — не уподібнюймося путіністам. Треба, напевно, ще раз “Палату№6” та “Євгенія Онєгіна” перечитати: цікаво, що там комуністичного? Невже й справді Чехов з Ломоносовим — найзатятіші комуністи і найбільша біда України? Та у нас в депутати до щойно вибраних рад пройшли всі ті, які іще вчора згиналися вчетверо перед ригами і самі у ПР були. А ми декомунізацію з Чеховим чи Пушкіним проводимо... А й справді, що з них вже візьмеш…

Як на мене, закон про декомунізацію запізнився років так на 24. Якби свого часу влада, сама будучи посткомуністичною, не «різала хвоста», так би мовити, по-шматочках, замість того, щоб зробити одночасну хірургічну операцію — ми б зараз не стояли перед всіма тими проблемами, перед якими зараз стоїмо: і війна, і криза, і злидні. Комуністична ідеологія казала, що базисом є матеріальна річ. Виявилось, що права все-таки Біблія: спочатку було Слово. Слава Богу, хоч зараз вже до цього дійшли, хоча й запізніло. Ми повинні повністю позбавитися від всіх ознак того режиму, якому зараз протистоїмо.

Зрештою, вірю, що прийде й такий час, коли у Росії з’являться вулиці Стуса, Франка, Лесі Українки... А в нас залишаться — Чехова, Лермонтова... Бо переможці великодушні.


Повернутися
06.11.2015
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.