АНЕКДОТИ №41

***

Начальник кiлька місяців канючив, як дорого міняти колеса на його позашляховику. Потім він вирішив проблему — купив другий «Ленд Ровер» і тепер просто міняє машину з літньої на зимову і навпаки.

***

Розмовляють двоє п’яниць. Один запитує:

— Цікаво, чому мені дали прiзвисько Джинн? Напевно, тому, що я багато чого можу?

— Ні, Джинн, просто як тільки хтось починає відкривати пляшку, ти тут же з’являєшся.

* * *

— Сарочко, я так люблю тебе!

— Чому ж ти раніше не говорив про це?

— Звідки ж я міг знати, що ти таки виграєш грін-карту?

* * *

Акушерка запитує майбутню матусю:

— А батько дитини буде присутній при пологах?

— Навряд чи.

— А чому?

— Та він iз моїм чоловіком у поганих стосунках.

* * *

Вовочка присутній на суді, де розлучаються його батьки.

Суддя запитує:

— Скажи, з ким би ти хотів жити — з татом або з мамою?

— Залежить від того, — відповідає малюк, — кому дістанеться комп’ютер.

***

Дзвінок у двері. Чоловік відкриває двері і бачить тещу з родичами.

— Що ж ви не попередили, що приїдете?

— Так ми вас удома хотіли застати!

* * *

Чоловік запитує у дружини:

— Люба, ти не знаєш, чому тебе всі сусіди називають дурепою?

Дружина:

— Був би ти генералом, називали б генеральшею.

* * *

Коли на весіллі крадуть наречену, це останній шанс для нареченого, щоб одуматися.

* * *

Маленький хлопчик запитує у батька:

— Можеш сказати мені, які жінки найвірніші? Брюнетки, руді або блондинки?

— Сиві, сину мій! Сиві!

 

 


Повернутися
06.11.2015
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...