ПОДІЛІТЬСЯ… ПАРАСОЛЬКОЮ!

Парасолька, безсумнівно, найважливіший атрибут тернопільської осені. Як часто кожен з нас був змушений ховатись під деревами, дашками під’їздів чи закладів громадського харчування, на зупинках і в магазинах від зливи, що почалась раптово і, як завжди, невчасно.

Міській владі, громадським організаціям та приватним підприємцям Тернополя, пише teren.in.ua, пропонують долучитися до оригінальної ідеї. В пору дощів, а наша осінь, зазвичай, саме така, багато хто з мешканців міста забуває взяти з дому найнеобхідніший аксесуар. Тернополянин Олександр Біловус пропонує розмістити, принаймні в центрі міста, поряд із адмінбудівлями, магазинами, кафе, ресторанами та зупинками стенди із безкоштовними парасольками для вільного користування.

Тривалість акції – до кінця листопада.

Навіть ситуацію з можливими крадіжками таких парасольок автор ідеї максимально продумав:

«Учасниками акції могли би стати:

– міська влада;

– громадські організації;

– приватні підприємці.

Останнє стосується тих, хто хотів би таким чином здійснити рекламу свого закладу, не просто розміщуючи стенд із парасольками біля свого ресторану чи магазину, а виставляти там парасолі із нанесеними логотипами чи назвою закладу. Це також би працювало, як прекрасний засіб проти крадіжок. Адже якщо на парасольці будуть 2-3 логотипи закладів, підприємств, а також назва акції “Вільний парасоль для загального користування в межах міста”, навряд чи хтось забере його собі. Варто зазначити, що парасолі можна використовувати із дешевого матеріалу та з пластмасовими спицями, що значно здешевить проект та дозволить у більшій кількості організувати стенди з парасоль».

Щоб підтримати ідею, необхідно проголосувати на сайті http://idea.te.ua/

 


Повернутися
06.11.2015
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...