УСІМ ГРИБАМ ГРИБ!

Мешканець бережанщини знайшов 2-кілограмового гриба-дощовика

 Колишньому міліціонерові Михайлу Турчину з хутора Малинівки на Бережанщині (Тернопільська область) попався велетенський гриб-дощовик. Він причаївся у бур’янах на березі ставочка, де Михайло Петрович полюбляє ловити карасів. Про це пише «Високий Замок».

По-науковому ці гриби величають дощовиками, бо зазвичай з’являються після рясних злив. Сільська дітвора називає їх «порхавками» — бо коли перезріють, перетворюються на великі торбинки з коричневим попелом. Футболити їх колись було однією з розваг пастушків…

Але, виявляється, копати «порхавку» — то велике марнотратство! Бо у молодому віці вона — цінний харчовий продукт, за яким виглядають кулінари. Дощовика, порізавши скибками, смажать як відбивну котлету, готують з нього шніцелі, соуси, варять супи (можуть конкурувати із курячим бульйоном), сушать, маринують. Купу рецептів можна знайти в Інтернеті. Грибознаї кажуть, що у давнину відваром з “порхавки” лікувалися від туберкульозу, м’якоттю відбілювали зуби, оздоровлювали шкіру, порошком рятувалися від опіків, зупиняли кров, гоїли ним рани. Теперішні вчені стверджують, що дощовики забирають з людського організму радіонукліди, виводять токсини, шлаки. Спиртова настоянка дощовика помічна при гепатиті, проблемах з нирками. Брали собі у поміч «порхавку» і садівники — з її допомогою проганяли тлю з яблунь…


Повернутися
06.11.2015
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...