СОЛІСТКА ТЕРНОПІЛЬСЬКОГО ГУРТУ “ФІРА” РОЗПОВІЛА ПРО ВРАЖЕННЯ ВІД “Х-ФАКТОРА”

Колоритний тернопільський гурт «Фіра» за крок від фінішної прямої у суботу, 30 жовтня покинув телепроект «Х-фактор».

В одинадцятому випуску шоу Х-фактор 6 – учасники подолали фінішну пряму і фінальний етап тренувального табору . Одинадцятий ефір шоу відкрила категорія «Колективи», яка дісталася солісту гурту «Бумбокс» Андрію Хливнюку, пишуть “Тернополяни”.

Першими перед суддями виступила група Sparkle . Дівчата виконали ліричну композицію , яка не залишила суддів байдужими. Наступними продемонстрували свої вокальні дані учасники групи «Фіра». Вони заспівали народну пісню «Кучери». Номер вийшов емоційним і колоритним . Однак після виступу останнього колективу EPOLETS – тернопільському гурту довелося покинути телепроект.

Хливнюку довелося дуже непросто – він ніяк не міг визначитися , кому їх колективів дати шанс пройти далі. У результаті Андрій поміняв групу Фіра на EPOLETS . Колектив Фіра покинув шоу.

Не зважаючи на це тернополяни зізнались, що відчувають себе частиною Х-фактору. Для них це неймовірні емоції. Наприклад для солістки гурту Ірини участь у шоу нагадала пологовий будинок – де треба рано вставати і цілий день переживати, а для її чоловіка Сергія – армію.

Солістка гурту Ірина Музика розказала про враження від шоу в ексклюзивному інтерв’ю 0352.

– Ірен, розкажіть, як з’явилася ідея поїхати на кастинг «Х -фактору»?

– Коли ми дізналися, що цього року у проекті можуть брати участь і колективи, то спочатку дуже сумнівалися, чи варто йти на кастинг, адже завжди у таких шоу беруть участь талановиті люди, які дуже впевнені у собі і вже мають певний досвід участі у таких проектах. А ми, хоча і виступали раніше на різноманітних фестивалях та корпоративах, але жодного разу не брали участі у конкурсах чи змаганнях. А кастинги «Х-фактору» афішуються на усю країну, тому ми довго думали з цього приводу. Та все ж вирішили, що варто наважитись і пережити такий досвід.

– Всі учасники гурту мають музичну освіту?

– Так, усі мають музичну освіту, тому усі ми зовсім нудні люди, адже займаємося тільки музикою (сміється). Один дає уроки, інший пише фонограми, а хтось працює на студії чи у філармонії, але всі ми так чи інакше пов’язані з музикою. Особисто я вчилася у Тернопільському педагогічному університеті, а потім закінчила магістратуру з академічного вокалу. А вже естрадний спів я опановувала самостійно і це було дуже непросто, адже це зовсім інша манера співу.

– Ви з чоловіком працюєте в одному музичному гурті. Чи відображається це на вашому сімейному житті?

– Ми проводимо дуже багато часу разом і це дуже відбивається на наших стосунках. У нас не завжди збігається думка щодо пісні, чи щодо того, як має звучати мій голос. Буквально на вчорашній репетиції ми сперечалися щодо виконання пісні: чоловік стверджував, що я маю заспівати фальцетом, а голос мій має заворожувати, але я відчуваю ту пісню по іншому. І коли я йому готую їсти – то підколюю: «Ну, як, заворожує?» (сміється). Але мені здається, що ми добре справляємось із завданням поєднання роботи і дому.

– Чи прислухались ви до порад суддей шоу? Адже вже на першому кастингу вас розкритикували за старомодне аранжування.

– Звичайно, прислухались. Однією з причин, чому ми йшли на Х-фактор, було почути думку кваліфікованих людей. Їхні поради є дуже цінними для нас, тому зараз ми працюємо над новими піснями із сучасним аранжуванням.

Крім того, я дуже вдячна Сергію Сосєдову за те, що він порадив мені розкритися у пісні, котру я виконувала на першому кастингу, зробити в ній кульмінацію. І він попав у десятку, бо ще на репетиціях мені хотілося зробити все те, про що він казав, але я не наважувалась. А він мере вразив і дав дуже гарну пораду.

– Яке випробування було найскладнішим у тренувальному таборі?

– Найважчими були навіть не випробування, а умови: ми майже не спали, завдання давались вночі, на підготовку було всього 40 хвилин і вже на 2 день треба було виступати на публіці. А особисто для мене було ще й важко постійно перебувати серед такої кількості людей, не маючи особистого простору. Навіть мій чоловік знає, що іноді мені потрібно побути на самоті, у тиші. Я люблю писати щоденники, наодинці обдумувати щось, читати. А постійне перебування кілька днів з багатьма людьми було дуже виснажливим для мене.

І, звичайно, хотілося, оправдати довіру колективу. Коли я співала у тренувальному таборі одна під акомпанемент роялю, то розуміла, що лише від мене залежить доля нашого колективу у шоу.

– У рідному Тернополі ви, напевно, відразу стали популярними?

– Може це прозвучить нескромно, але у рідному місті нас і раніше знали, бо ми дуже давно займаємось музикою. Але, безумовно, завдяки «Х-фактору» інтерес до нашої творчості дуже пожвавився, і нам це дуже приємно. А в одному з магазинів мене тепер називають «наша зірка» (сміється).


Повернутися
06.11.2015
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...