ЧОРНИЙ «ПРИНЦ» НА БІЛОМУ КОНІ, АБО ЯК ТЕРНОПОЛЯНКИ НА ФІКТИВНИХ ШЛЮБАХ ЗАРОБЛЯЮТЬ

У Тернополі процвітають «чорні» шлюбні заробітки

 У Тернополі фіктивні шлюби із іноземцями з африканських та азійських країн набувають небачених масштабів. Наші жінки зважуються за зовсім невеликі гроші пов’язати себе «вузами Гіменея» із чоловіками з неблагополучних країн, аби останні змогли отримати українське громадянство.

Такий сімейний зв'язок мусить тривати два роки. Тоді африканець чи араб зможе зробити собі повноцінні папери громадянина України. Зрозуміло, що такий попит серед у більшості заїжджих студентів породив і цілу мереж помічників та посередників.

За рік більше сотні тернополянок вступають у «чорні» шлюби!

«Тернопільським осередком ГО «Ідея Нації» було подано запит до начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Тернопільського міського управління юстиції у Тернопільській області та отримано відповідь, що станом від 01.01.2008р. і до сьогодні вже укладено 713 шлюбів між іноземцями та українками і це тільки у затишному Тернополі, загальна ж статистика наводить жах,» - розповідає сайту ternopoliany.te.ua голова ТОГО «Ідея Нації» Олексій Станько.

З кожним роком все більше українок зважуються на «заробіток» через «міжнародне заміжжя». За даними експертів, в Україні активно процвітає та розвивається бізнес по «легалізації» незаконних мігрантів. З’явились нові признаки користі шлюбу. Найчастіше у «справу» залучають українок, які звертаються в так звані шлюбні агенції, щоб знайти нареченого в країнах ЄС. Співробітники таких агенцій переконують жінок, що поки їх принц на білому коні знайдеться, можна непогано заробити, вийшовши заміж за африканця чи азіата.

 «Студент Африки чи Азії має на такі потреби у середньому п’ять тисяч доларів, - розповідає керівник туристичної агенції Сергій (ім’я змінено зі зрозумілих причин), за послугами якого звертались іноземці з іншим кольором шкіри. – Найперше, він хоче залишитися в Україні та отримати тут громадянство. Адже повертатися у свою країну, де процвітає бідність та тривають бойові дії, він аж ніяк не хоче. У цьому процесі є кілька етапів. Перший – знайти українку, яка фіктивно одружиться з ним. Цей так-званий шлюб має тривати щонайменше два роки, поки він не отримає повноцінні документи громадянина. За цей час у процес мають включитися юристи, які ведуть супровід легалізації. Більшість грошей йдуть на вирішення питань з міліцією та суддями, які мають видавати дозволи на проживання. Жінка ж отримує з цього у середньому одну тисячу доларів.»

На Тернопіль може очікувати своє «гетто»!

У Тернополі існує ціла мережа юристів, які активно спілкуються з іноземними студентами та допомагають їм знаходити потрібних людей для отримання громадянства. Зокрема, і шукають жінок, які готові одружитися за гроші. Як розповідають у шлюбних агенція, у правоохоронних та судових органах схема роботи налагоджена вже роками.

Як розповідає керівник турфірми Сергій, для африканців та азійців Україна  - це перевалочний пункт на шляху на постійне місце проживання у Європі. Заради другого етапу вони готові тратити набагато більші гроші.

Крім цього методу затриматись в Україні, іноземні студенти з неблагополучних країн використовують і давній спосіб – одруження по любові. Наша дівчина, повіривши у щирі почуття цього заїжджого нареченого, таки виходить за нього заміж і навіть народжує дітей. Після цього цей «люблячий» чоловік може спокійно виїхати у кінцеву ціль своєї мандрівки – в омріяну Європу. Але вже без українки з дітьми.

Багато з цих «принців на білих конях», не змігши виїхати у Європу, залишаються жити в Україні. Тут вони створюють проблеми, від яких вже здригається цивілізований захід.

«Дуже багато є сороміцького, принизливого та недостойного в нашій перевернутій з ніг на голову українській дійсності – більшості членів нашого суспільства бракує елементарної самоповаги та національної гідності, - підсумовує Олексій Станько. - Так представники інших держав стають українцями! А що отримуємо ми, українці?! Часто громадяни сусідніх держав приїжджають в Україну, аби займатися далеко не безневинною діяльністю. Нерідко саме нелегали причетні до торгівлі наркотиками, зброєю, викривають їх і у справах про замовні вбивства . Ну а займаючись бізнесом в українських містах, вони, звичайно ж, не спішать легалізувати і сплачувати податки до державного бюджету. Працюють лише на себе і для себе, тож ти потрібні нам такі «гості»?


Повернутися
06.11.2015
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...