ПОПРОСИВ ЗАРЯДИТИ ТЕЛЕФОН. ОТРИМАВ… НІЖ У ГРУДИ

Подія трапилася в одному з сіл Борщівського району. Сварка між сусідами завершилася для одного із них лікарняним ліжком, для іншого – кримінальним провадженням.

Як розповів перший заступник начальника Борщівського райвідділу міліції Володимир Гуска, повідомлення про 48-річного пацієнта з проникаючим поранення грудної клітки надійшло до правоохоронців від медиків.

Допоки лікарі боролися за життя чоловіка, міліціонери почали встановлювати, хто спричинив йому травму.

У нанесенні тяжкого тілесного ушкодження правоохоронці запідозрили 60-річного односельчанина потерпілого. У нього вилучили знаряддя злочину – ніж.

Як з’ясувалося, напередодні потерпілий завітав до будинку підозрюваного з проханням допомогти йому зарядити мобільний телефон. Сусід не відмовив.

Через кілька годин потерпілий повернувся за своїм телефоном. Тут між ними виник конфлікт. Хто саме спровокував суперечку правоохоронці ще встановлюють. Проте господар оселі відмовився віддавати телефон сусіду, мотивуючи це тим, що останній винен йому гроші. Під час сварки пенсіонер схопив зі стола ніж та вдарив гостя у груди.

Потерпілий ще встиг дійти додому. Там йому стало погано і його співмешканка викликала швидку. Медики прооперували чоловіка. Отримане ним ушкодження кваліфіковане як тяжке.

Правоохоронці затримали підозрюваного згідно статті 208 КПК. Дії пенсіонера кваліфікують за частиною 1 статті 121 ККУ – умисне тяжке тілесне ушкодження. Санкція статті передбачає покарання до 8 років ув’язнення.


Повернутися
06.11.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.