ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №40

 Коли українців виганяли з їх правіковічних земель — а таких трагічних сторінок у нашій історії на кілька багатотомників, — вони забрали із собою не золото і коштовності, а вишиванки та книги, по яких учили дітей. Недарма ж у всі часи  завойовники і окупанти в першу чергу палили книги і знищували інтелігенцію — письменників, науковців, вчителів артистів, музикантів... Тих, хто вів за собою народ, і які були сильніші і важливіші за армію і золоту скарбницю захопленої країни.

Народ об’єднує не «цар» і капітал, а те прекрасне, що є в народній культурі, традиціях і ментальності.  Те справжнє і щире, яке сидить глибоко в душі. У душах тих, котрі в найтяжчі часи, під час воєн, терору і голодомору садили квіти. Мережали вишивкою полотно і віршами — маленькі захалявні книжки. Ставили на стіл у завжди відчинених церквах хліб і воду для подорожніх. Рятували книги та ікони, закопуючи їх у землю у своїй святочній кожушині, аби та хоч трошки захистила їх від вологості. Ділили черствий таборовий окраєць хліба на сто душ. 

 В одному Дарвін точно помилявся: виживають не сильніші, а ті, хто допомагає один одному. Ті, хто творять прекрасне, а не ті, хто його нищить.

А знаєте, як нащадки вивезених українців знаходили та впізнавали один одного на безмежних теренах диких мордовій та соловків? Якщо у дворі замість звичних бур’янів росли квіти, — значить, там жили українці.

 Майбутнє за тими, хто має у душі квітку свого народу. Може, її не видно, але вона обов’язково розквітне у свій час.


Повернутися
31.10.2015
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.