АНЕКДОТИ

Дзвінок у двері. Чоловік відкриває двері і бачить тещу з родичами.

— Що ж ви не попередили, що приїдете?

— Так ми вас удома хотіли застати!

* * *

Чоловік запитує у дружини:

— Люба, ти не знаєш, чому тебе всі сусіди називають дурепою?

Дружина:

— Був би ти генералом, називали б генеральшею.

* * *

Коли на весіллі крадуть наречену, це останній шанс для нареченого, щоб одуматися.

* * *

Маленький хлопчик запитує у батька:

— Можеш сказати мені, які жінки найвірніші? Брюнетки, руді або блондинки?

— Сиві, сину мій! Сиві!

***

— Люба, я вирішив, що більше ніколи не буду з тобою лаятися!

— Ні, ви тільки подивіться на нього, він вирішив ... А у мене ти запитав?

* * *

— Дівчино! Можна вас на хвилиночку?

— Слабак...

* * *

— Нiчого собi. Ти позичив Вадику три тисячі доларів, а він утік iз твоєю дружиною!

— Я не настільки дурний, щоб позичати гроші просто так.

* * *

— Потерпілий, чи впізнаєте ви людину, яка викрала у вас машину?

— Ваша честь, після промови її адвоката я взагалі не впевнений, чи була в мене машина.

***

На допиті:

— Розкажіть, де ви купили такий якісний диплом про вищу освіту?

— Знайшов на дорозі!

— Ви стверджуєте, що знайшли на дорозі диплом на своє ім’я?

— Цілком правильно!

— І як ви поясните такий збіг?

— Це не збіг. Просто паспорт на це ім’я я купив пізніше.

* * *

Чоловік приходить до лікаря і каже:

— Лікарю, у мене після весілля проблеми із зором.

— А саме?

— Я грошей не бачу!

* * *

У тюремній камері:

— Ти через що сюди потрапив?

— Через застуду.

— Як це?

— Дуже просто. Я чхнув, а сторож прокинувся.

 


Повернутися
31.10.2015
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...