Президент нагородив «кіборга» з Тернопільщини. Посмертно…

Президент України Петро Порошенко посмертно нагородив орденом загиблого «кіборга» з Тернопільщини Ігоря Римара. Про це йдеться в відповідному указі Президента.

«За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, постановляю нагородити орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня старшого лейтенанта  Ігоря Віталійовича Римара (посмертно) », — йдеться в офіційному документі.

27-річний Ігор Римар — родом з с. Трибухівці Бучацького району. Служив у 80-ій окремій аеромобільній бригаді, отримав важкі травми 9 січня при захисті Донецького аеропорту. Лікарі більше двох тижнів боролись за його життя, а кошти на його лікування збирала вся країна.. Але, на жаль 27 січня Ігор помер.

До слова, усі зібрані на лікування чоловіка гроші — понад 222 тисячі гривень — вдова Ігоря Римаря передала волонтерам шпиталю на потреби поранених .
Повернутися
05.03.2015
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...