ВЕТЕРАН ЗІ ЗБАРАЖА — НАЙСИЛЬНІШИЙ НА ПЛАНЕТІ

Попри звичні фінансові негаразди, Тернопільська обласна федерація гирьового спорту таки змогла відрядити свого представника на чемпіонат світу, який цього року відбувся в словенському місті Цельє. І уславлений ветеран, заслужений тренер України, майстер спорту міжнародного класу Петро Багрій знову став найсильнішим на планеті серед ветеранів від сорока до шістдесяти років. 

У своїй віковій групі від 55 до 59 років, виступаючи у ваговій категорії до 90 кілограмів, Петро Федорович, як завжди, був неперевершеним. Штовхнувши дві 24-кілограмові гирі 130 разів, у ривку обома руками підняв снаряд ще 212 разів. До набраної в двоборстві представником Тернопільського обласного ФСТ Колос, який нині працює тренером у Збаразькій ДЮСШ, суми в 342 бали ніхто не зміг наблизитися ні з молодших, ні зі старших ветеранів.

Відразу ж висловивши переконання, що був готовий на ще кращий результат, але надзвичайно тривалий переїзд у його віці вже не може не датися взнаки, новоспечений восьмиразовий віднині чемпіон світу серед ветеранів уже через півгодини… знову був на помості. Аби підтримати збірну України в командній естафеті. В цій вправі п’ятеро ветеранів-співвітчизників за регламентовані дві хвилини вибороли ще "срібло". Мабуть, справедливо. Адже за чемпіонів із сусідньої Білорусі виступали трохи молодші сеньйори.

Найсильніших українських гирьовиків прийшли підтримати тимчасово повірений у справах України в Словенії Владислав Солотва, місцева українська діаспора. А за перше місце в командному заліку чемпіонату світу збірній вручили ще й подяку під час прийому в посольстві.

 


Повернутися
31.10.2015
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...