НА ТЕРНОПІЛЬЩИНІ НЕМОВЛЯ ПОМЕРЛО ЗАГАДКОВОЮ СМЕРТЮ

На Тернопільщині сталася жахлива трагедія. У Теребовлянському районі померло немовля, якому виповнилося трохи більше місяця.

Як повідомляє Терен, до районної лікарні звернулись батьки малюка. Дитину, що народилась 15 вересня цього року, знайшли мертвою у ліжечку. За результатами розтину лікарі повідомили, що причиною трагедії став синдром раптової смерті немовлят.

Цим терміном медики називають раптову смерть немовляти, яку неможливо було спрогнозувати, базуючись на даних анамнезу, не вдається пояснити при розтині й детальному вивченні місця смерті.

Такі випадки стаються з частотою один на тисячу живих новонароджених. Приблизно 90% випадків виникає протягом перших 6 місяців життя.

Детальну статистику подібних випадків у нашій області знайти складно. Якщо вірити даним сайту Державної служби статистики України, за 2014 рік на Тернопільщині зареєстровано лише одну смерть немовляти, де у висновку зазначено “СРСН”. Проте часто причиною смерті немовлят називають асфіксію, інфекції та обструкцію верхніх дихальних шляхів або ж взагалі звинувачують батьків у неналежному догляді.

Наразі наука так і не може дійти спільної думки щодо причин, передумов і факторів ризику СРСН.


Повернутися
31.10.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.