ВБИВЦІ, ЯКИЙ ЗАРІЗАВ ЧОЛОВІКА ЗА ПЛЯШКУ ГОРІЛКИ, «ДАЛИ» 14 РОКІВ ТЮРМИ

Нещодавно Тернопільський апеляційний суд виніс вирок 28-річному вбивці з Гусятинського району. Його засудили до 14 років позбавлення волі за жорстоке вбивство 59-річного чоловіка.

Оковита та смерть – слова-синоніми, бо саме стан алкогольного сп’яніння найчастіше є обтяжуючою обставиною найжорстокіших злочинів. Підтвердження цього – вбивство, що сталося навесні 2014-го року у селі Нижбірок Гусятинського району.

 Того трагічного дня тіло 59-річного місцевого мешканця з перерізаною шиєю знайшла родичка. Вона й повідомила про це міліціянтів. Правоохоронці з’ясували, що чоловік цілий день провів у товаристві якогось молодика. Спочатку – вони випивали в будинку спільної знайомої, а згодом – в оселі загиблого.

 Встановити особу вбивці, а відтак з’ясувати причину кривавого злочину, міліціянти змогли вже за кілька годин. В одному з барів поблизу Копичинець затримали раніше неодноразово судимого 28-річного мешканця села Васильківці – від надмірної кількості випитого він спав за столом.

 У райвідділі міліції нелюд розповів, що вбив чоловіка через гроші, яких йому не вистачало на чергову пляшку оковитої. Перерізавши господареві помешкання шию кухонним ножем, забрав усі його заощадження і пішов.   Яку конкретно суму поклав до власної кишені – не пам’ятав, приблизно дві-три тисячі гривень. Грошей вистачило, щоб доїхати на таксі до Копичинець і порозважатися в місцевому барі.

На вирок суду вбивця чекав під вартою. Проти нього було порушене  кримінальне провадження за ч.2 ст. 115 ККУ – вбивство з корисливих мотивів. Суд першої інстанції виніс вирок – 14 років тюрми, однак обвинувачений з таким рішенням не погодився і звернувся до апеляційного суду, сподіваючись на м’якше покарання, але колегія суддів залишила суворий вирок для вбивці без змін.


Повернутися
31.10.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...