ВБИВЦІ, ЯКИЙ ЗАРІЗАВ ЧОЛОВІКА ЗА ПЛЯШКУ ГОРІЛКИ, «ДАЛИ» 14 РОКІВ ТЮРМИ

Нещодавно Тернопільський апеляційний суд виніс вирок 28-річному вбивці з Гусятинського району. Його засудили до 14 років позбавлення волі за жорстоке вбивство 59-річного чоловіка.

Оковита та смерть – слова-синоніми, бо саме стан алкогольного сп’яніння найчастіше є обтяжуючою обставиною найжорстокіших злочинів. Підтвердження цього – вбивство, що сталося навесні 2014-го року у селі Нижбірок Гусятинського району.

 Того трагічного дня тіло 59-річного місцевого мешканця з перерізаною шиєю знайшла родичка. Вона й повідомила про це міліціянтів. Правоохоронці з’ясували, що чоловік цілий день провів у товаристві якогось молодика. Спочатку – вони випивали в будинку спільної знайомої, а згодом – в оселі загиблого.

 Встановити особу вбивці, а відтак з’ясувати причину кривавого злочину, міліціянти змогли вже за кілька годин. В одному з барів поблизу Копичинець затримали раніше неодноразово судимого 28-річного мешканця села Васильківці – від надмірної кількості випитого він спав за столом.

 У райвідділі міліції нелюд розповів, що вбив чоловіка через гроші, яких йому не вистачало на чергову пляшку оковитої. Перерізавши господареві помешкання шию кухонним ножем, забрав усі його заощадження і пішов.   Яку конкретно суму поклав до власної кишені – не пам’ятав, приблизно дві-три тисячі гривень. Грошей вистачило, щоб доїхати на таксі до Копичинець і порозважатися в місцевому барі.

На вирок суду вбивця чекав під вартою. Проти нього було порушене  кримінальне провадження за ч.2 ст. 115 ККУ – вбивство з корисливих мотивів. Суд першої інстанції виніс вирок – 14 років тюрми, однак обвинувачений з таким рішенням не погодився і звернувся до апеляційного суду, сподіваючись на м’якше покарання, але колегія суддів залишила суворий вирок для вбивці без змін.


Повернутися
31.10.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.