ВБИВЦІ, ЯКИЙ ЗАРІЗАВ ЧОЛОВІКА ЗА ПЛЯШКУ ГОРІЛКИ, «ДАЛИ» 14 РОКІВ ТЮРМИ

Нещодавно Тернопільський апеляційний суд виніс вирок 28-річному вбивці з Гусятинського району. Його засудили до 14 років позбавлення волі за жорстоке вбивство 59-річного чоловіка.

Оковита та смерть – слова-синоніми, бо саме стан алкогольного сп’яніння найчастіше є обтяжуючою обставиною найжорстокіших злочинів. Підтвердження цього – вбивство, що сталося навесні 2014-го року у селі Нижбірок Гусятинського району.

 Того трагічного дня тіло 59-річного місцевого мешканця з перерізаною шиєю знайшла родичка. Вона й повідомила про це міліціянтів. Правоохоронці з’ясували, що чоловік цілий день провів у товаристві якогось молодика. Спочатку – вони випивали в будинку спільної знайомої, а згодом – в оселі загиблого.

 Встановити особу вбивці, а відтак з’ясувати причину кривавого злочину, міліціянти змогли вже за кілька годин. В одному з барів поблизу Копичинець затримали раніше неодноразово судимого 28-річного мешканця села Васильківці – від надмірної кількості випитого він спав за столом.

 У райвідділі міліції нелюд розповів, що вбив чоловіка через гроші, яких йому не вистачало на чергову пляшку оковитої. Перерізавши господареві помешкання шию кухонним ножем, забрав усі його заощадження і пішов.   Яку конкретно суму поклав до власної кишені – не пам’ятав, приблизно дві-три тисячі гривень. Грошей вистачило, щоб доїхати на таксі до Копичинець і порозважатися в місцевому барі.

На вирок суду вбивця чекав під вартою. Проти нього було порушене  кримінальне провадження за ч.2 ст. 115 ККУ – вбивство з корисливих мотивів. Суд першої інстанції виніс вирок – 14 років тюрми, однак обвинувачений з таким рішенням не погодився і звернувся до апеляційного суду, сподіваючись на м’якше покарання, але колегія суддів залишила суворий вирок для вбивці без змін.


Повернутися
31.10.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.