ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №39

Те, що Україна рухається надто повільно або не туди, пов’язано великою мірою із тим, що у суспільстві переплутались ролі. Народ очікує, що чиновники закомандують і приведуть його у щасливе майбутнє. Та досвід останніх років    яскраво свідчать, що вони (себто, чиновники) на це не здатні. Не здатні бачити перспективу, не здатні думати, зрештою, не здатні поставити суспільне понад особистим, а людське вище тваринного.

 Українці загалом добродушно ставляться до тварин. Навіть собаку, який погано сторожить господарство, не обов’язково виганяють. Але що робити, якщо собака не тільки не помагає — від сусідських псів не захищає, а й сам господарських курей їсть, а якщо його посварити — ще й на господаря гарчить і зуби скалить..? Мабуть, перед якимись радикальними мірами, варто спробувати приручити, видресирувати. Не вийшло пряником — спробувати батогом.

Тому справжній український господар має взяти віжки і зайняти належне йому місце — того, хто спрямовує і задає темп — погонича, а не тяглової сили, пана, а не слуги. І минуться вибори, і осяде вся каламуть, і залишиться Україна ...


Повернутися
24.10.2015
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.