АНЕКДОТИ №39

— Хочу покінчити життя самогубством.

— І що обрав? Кулю в скроню? Петлю? Отруту?

— Ні, так імовірність вижити занадто висока. Краще спробую пройти без черги в поліклініці.

* * *

— Як бурхливо розвивається преса: ще зовсім недавно вона була вся чорно-біла, а сьогодні вже кольорова.

— Ага, тільки переважно жовта.

* * *

Я ще не полковник, а мені вже ніхто не пише.

* * *

Якщо людина в усьому бачить негатив, то їй потрібен проявник у вигляді горілки або спирту.

* * *

Хлопець з не дуже красивою дівчиною застряг у ліфті.

Вона: — Молодий чоловіче! Якщо ви спробуєте мене поцілувати, я закричу!

Він: — Я теж!

Хотіла впасти в обійми Морфея, але Діоніс виявився спритнішим.

* * *

Який же Путін егоїст. Еболу вже побороли, тепер він хоче ІДІЛ знищити — щоб залишитися єдиним у списку світового зла.

* * *

Жовтень — це коли вранці січень, а вдень — травень.

* * *

— От чорт, грошей геть немає. Що ж робити?! Все процвиндрили...

— Дякую за доповідь, міністре фінансів.

* * *

Мінус на мінус дає плюс тільки в математиці. У всіх інших випадках виходить просто подвійний капець.

* * *

Коли я лягаю в ліжко, я думаю про все хороше, що сталося зі мною протягом дня. Наприклад, що я нарешті ліг у ліжко.

* * *

У білорусів хоч є надія змінити президента, бо колись ним стане Коля Лукашенко.

Росіянам гірше. У Путіна-то сина немає...

* * *

Мало кому відомо, що справжня назва операції російських військ у Сирії називається «Буря в сортирі».

***

Криза... Шоста ранку... Зустрічаються два двірники.

Один на другого довго дивиться і каже:

— У вас таке обличчя знайоме ...

А другий у відповідь:

— ... А ви в якому банку працювали?

* * *

Приходить чоловік із синцем під оком до травматолога.

— На що скаржитеся?

— На ноги, лікарю. Дружина зі сковородою наздогнала!

* * *

— Мамо, я все з’їв!

— Ось тому ми й хочемо, щоб ти вже жив окремо.

* * *

— Я жодного разу не спізнювався на роботу.

— У чому твій секрет?

— Я безробітний.

***

В аеропорту біля стійки реєстрації.

— Скажіть, будь ласка, а ви можете одну мою валізу відправити у

Лондон, а другу — в Хабаровськ?

— Ні, ми таких послуг не надаємо.

— Це добре. А то в іншому аеропорту тиждень тому мені так і зробили.

* * *

— Виходь за мене заміж!

— Чоловік, за якого я вийду, повинен бути відважний і кмітливий!

— А ти вже не пам’ятаєш, як я врятував тебе, коли ти тонула?

— Так, ти відважний, але це ще не означає, що ти кмітливий.

— А як ти гадаєш, хто човен перевернув?

* * *

Чоловік у коханки на кухні чай п’є.

— Нагостри ножі, а то чоловікові ніколи ...

Коханець точить і думає:

— А хто ж у мене вдома ножі точить?!

 


Повернутися
24.10.2015
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.