ЗНИКЛОГО МАЛЮКА ШУКАЛА МІЛІЦІЯ, А ЗНАЙШЛА… ВОРОЖКА

Інцидент трапився на хуторі Трачуки Кременецького району на Тернопільщині. Правоохоронцям, рятувальникам та родичам впродовж восьми годин довелося розшукувати малого непосиду, який вирішив піти погуляти.

Того дня, поки батьки відлучилися у справах, з малим залишилася бабуся. Однак поки жінка поралася по господарству, не помітила, як дитини не стало. Спочатку родичі малюка намагалися знайти його самотужки. Коли зрозуміли, що самі ради не дадуть, звернулися до правоохоронців.

- Нам подзвонила бабуся хлопчика десь близько сьомої години вечора і повідомила про те, що зникла дитина, - розповідає начальник Кременецького райвідділу міліції Володимир Галевич. – Вона сказала, що дитина зникла раптово, що вона його залишила нібито на кілька хвилин, а коли повернулася, то його вже не було. Коли хлопчик вийшов на подвір’я – не помітила.

На пошуки дитини кинулися чи не усі спеціалісти району, близько 60 чоловік – правоохоронці, надзвичайники, бійці батальйону «Тернопіль», місцеві мешканці. Спочатку прочісували городи, обійстя на хуторі, потім кинулися в ліс та в поле. Попросили про допомогу і місцевого лісничого, оскільки він краще орієнтувався на місцевості.

Чоловік якраз і згадав, що має знайому ворожку, про чудодійні сили котрої давно іде розголос далеко за межами району. Вона і вказала батькам малюка, де саме слід його шукати. Виявляється, увесь цей час, а пошуки тривали понад вісім годин, малий спав у борозні за 150 метрів від хати. Його одразу оглянули лікарі – оскільки був тепло одягнений, то навіть не застудився.


Повернутися
24.10.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...