АНЕКДОТИ №38

Ватажки «ЛНР» i «ДНР» вирiшили перенести дату виборiв i запросити iноземних спостерiгачiв.

Єдиний, хто зголосився приїхати, — барон Мюнхгаузен.

* * *

— Любий, коли ми одружимося, я ділитиму з тобою всі твої біди і неприємності.

— Але в мене немає неприємностей!

— Коли одружимося, будуть.

* * *

Син малий запитує тата-депутата:

— А яка рiзниця мiж народом та електоратом?

Вiдповiдає мудро тато:

— Електорат, синку, обманюють на п’ять рокiв раз, а народ дурять кожен день i повсякчас.

* * *

— Тато, а чому ми їмо картоплю в мундирі, а наші сусіди постійно смажать шашлики?

— А це, синку, тому, що вони ледачі. Вони не хочуть її садити, підгортати й оббирати колорадського жука.

Уявляєш, влаштувався на завод і в перший же день до лікарні потрапив!

— Як це ти примудрився?

— Я крикнув: «Іване, кинь ключ». А в них там 42 Івани працюють...

* * *

Найправильніші стосунки починаються взимку. Якщо ви сподобалися один одному в одязі, шапці та з червоним носом — це точно кохання!

* * *

Щоб мати завжди роботу і хорошу, гідну зарплату, треба взяти свого начальника поручителем з іпотеки ...

* * *

Якщо прибирання в будинку починається з протирання клавіатури комп’ютера, то на цьому воно зазвичай і закінчується.

* * *

— Руки нашої дочки попросили відразу двоє: інженер і журналіст.

— І кому з них посміхнулося щастя?

— Інженеру. Дочка вийшла заміж за журналіста.

 


Повернутися
17.10.2015
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...