АНЕКДОТИ №38

Ватажки «ЛНР» i «ДНР» вирiшили перенести дату виборiв i запросити iноземних спостерiгачiв.

Єдиний, хто зголосився приїхати, — барон Мюнхгаузен.

* * *

— Любий, коли ми одружимося, я ділитиму з тобою всі твої біди і неприємності.

— Але в мене немає неприємностей!

— Коли одружимося, будуть.

* * *

Син малий запитує тата-депутата:

— А яка рiзниця мiж народом та електоратом?

Вiдповiдає мудро тато:

— Електорат, синку, обманюють на п’ять рокiв раз, а народ дурять кожен день i повсякчас.

* * *

— Тато, а чому ми їмо картоплю в мундирі, а наші сусіди постійно смажать шашлики?

— А це, синку, тому, що вони ледачі. Вони не хочуть її садити, підгортати й оббирати колорадського жука.

Уявляєш, влаштувався на завод і в перший же день до лікарні потрапив!

— Як це ти примудрився?

— Я крикнув: «Іване, кинь ключ». А в них там 42 Івани працюють...

* * *

Найправильніші стосунки починаються взимку. Якщо ви сподобалися один одному в одязі, шапці та з червоним носом — це точно кохання!

* * *

Щоб мати завжди роботу і хорошу, гідну зарплату, треба взяти свого начальника поручителем з іпотеки ...

* * *

Якщо прибирання в будинку починається з протирання клавіатури комп’ютера, то на цьому воно зазвичай і закінчується.

* * *

— Руки нашої дочки попросили відразу двоє: інженер і журналіст.

— І кому з них посміхнулося щастя?

— Інженеру. Дочка вийшла заміж за журналіста.

 


Повернутися
17.10.2015
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.