УРОКИ ВЕДУТЬ… ВОЛОНТЕРИ!

Тернопільські волонтери, на запрошення завідуючої бібліотеки Тернопільської загальноосвітньої школи №19 Вовк Зінаїди Юріївни, з нагоди Дня українського козацтва, утворення Української повстанської армії та з 2014-го року Дня захисника України, завітали до 3-А класу.

Разом із класним керівником 3-А Желізняк Оленою Олегівною, урок провела волонтер Логістичного центра допомоги бійцям АТО -Раківська Ольга. Оля цікаво та доступно розповіла про феномен волонтерства в Україні з початком війни. На екрані школярі переглянули цікаві волонтерські відео з поїздок на схід, а також фото, на яких зображено, як дітки долучаються до підтримки воїнів, попередні екскурсії учнів на складі Логістичного центра.

-Школярі надзвичайно жваво долучалися до бесіди – справжнісінькі маленькі патріоти. А наприкінці, коли переглядали відео, на котрому волонтери Логістичного центра допомоги бійцям АТО Тарас Герман з Богданом Кіндієм повертаються додому зі сходу та співають пісню “Україна – це ти”, хором на увась клас почали підспівувати, що було чутно аж в коридорі школи, – пишуть волонтери у фейсбуці.

І як зазвичай, третьокласникам запропонували написати листи, намалювати малюнки з побажаннями для наших захисників та з екскурсією навідати склад Логістичного центра допомоги бійцям АТО.


Повернутися
17.10.2015
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...