Варениковий … Рекорд!

Тернопільщина - рекордсмен з виготовлення домашньої смакоти для бійців АТО

У Тернополі наліпили майже 25 тисяч вареників та пельменів для бійців, які воюють у зоні АТО. Майже сотня жінок-волонтерок із Тернополя самоорганізувалися через соцмережі і взялися ліпити вареники для бійців, які воюють на сході країни. Місцевий ресторан віддав у їхнє розпорядження свою кухню. Відтак, жінки трудилися там від полудня до пізнього вечора. За один день жінки встигли приготувати для військових :  15000 вареників;  10000 пельменів; 200 л голубців. Їх майстрині зварили і  разом зі шкварками та смаженою цибулею розклали у невеликі термоупаковки. Так, обіцяють господині, страва залишатиметься свіжою близько двох тижнів.

«Ми почали працювати ще від ранку, і за наступні п’ять годин вже більше  70 осіб приходило нам допомагати. Хтось приходив на дві години, хтось від ранку, як прийшов, так і ліпить», – розповідає активістка Галина Головецька.

Уже за добу смакотою ласували наші бійці на сході.  Бійцям у зоні АТО так засмакували тернопільські вареники, що вони просять волонтерів без них не приїжджати.  Про це повідомляють волонтери Логістичного центру допомогти бійців АТО, котрі нещодавно передавали  на схід тернопільські вареники.   Відтак активістки вкотре взялися за приготування домашньої смакоти. Така ініціатива тепер діятиме на постійній основі. Волонтери запрошують щосереди збиратися жінкам, котрі мають бажання готувати традиційні домашні страви для українських воїнів, а також передавати власноруч зготовані смаколики чи випічку із райцентрів.  

 

Повернутися
05.03.2015
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...