ДІДУСЬ «РЯТУВАВ» ОНУКА… А ПОЗБУВСЯ ВСІХ ЗАОЩАДЖЕНЬ!

Незважаючи на численні застереження, як не потрапити у пастку мобільних шахраїв, жителі краю продовжують віддавати чималі кошти аферистам.

Схеми і сценарії можуть бути різними, але мета завжди одна – виманити гроші. Найчастіше, як свідчить статистика, шахраям вдається обдурити пенсіонерів та людей похилого віку. Старенькі готові віддати останнє, аби допомогти своїм рідним.

В чергову пасту аферистів потрапив і 75-річний мешканець обласного центру. Зловмисники видурили у пенсіонера усі його заощадження.

Тривожний дзвінок пролунав у квартирі потерпілого близько 22 години. Дідусь підняв слухавку, і почув, як йому здалося у той момент, голос онука. Той повідомив, що збив дитину і потрібно 3 тисячі доларів.

- Та таких грошей у мене зроду не було, – розповідає тернополянин. Тому й сказав, що маю лише дві тисячі гривень та двісті канадських доларів.

До телефонної розмови приєднався інший незнайомець, представившись працівником міліції. Він сказав приготувати готівку, за якою приїде водій.

 - Мене немов зачарували , – пригадує дідусь. – Навіть не додумався самому зателефонувати до онука. Не насторожив і той факт, що він спитався, де я зараз знаходжуся адже телефонував мені додому. Я одразу назвав адресу і став чекати працівника міліції.

До чоловіка приїхав молодик у шкірянці та кепці. Гроші потерпілий передавав у під’їзді.

Пенсіонер повернувся до квартири і лише тоді вирішив подзвонити до онука. Той, як з’ясувалося, спав удома. Зрозумівши, що його обдурили, чоловік набрав номер 102.

За фактом шахрайства відкрито кримінальне провадження. Правоохоронці розшукують зловмисників. Однак розкрити такі злочини вкрай важко. Шахраї – добрі психологи. Їм важливо застати свою жертву зненацька, не дати їй можливості перевірити інформацію і виманити якнайбільше грошей. Якщо ви все-ж-таки стали жертвою шахраїв через власну необачність, негайно звертайтеся до міліції.


Повернутися
17.10.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.