ДІДУСЬ «РЯТУВАВ» ОНУКА… А ПОЗБУВСЯ ВСІХ ЗАОЩАДЖЕНЬ!

Незважаючи на численні застереження, як не потрапити у пастку мобільних шахраїв, жителі краю продовжують віддавати чималі кошти аферистам.

Схеми і сценарії можуть бути різними, але мета завжди одна – виманити гроші. Найчастіше, як свідчить статистика, шахраям вдається обдурити пенсіонерів та людей похилого віку. Старенькі готові віддати останнє, аби допомогти своїм рідним.

В чергову пасту аферистів потрапив і 75-річний мешканець обласного центру. Зловмисники видурили у пенсіонера усі його заощадження.

Тривожний дзвінок пролунав у квартирі потерпілого близько 22 години. Дідусь підняв слухавку, і почув, як йому здалося у той момент, голос онука. Той повідомив, що збив дитину і потрібно 3 тисячі доларів.

- Та таких грошей у мене зроду не було, – розповідає тернополянин. Тому й сказав, що маю лише дві тисячі гривень та двісті канадських доларів.

До телефонної розмови приєднався інший незнайомець, представившись працівником міліції. Він сказав приготувати готівку, за якою приїде водій.

 - Мене немов зачарували , – пригадує дідусь. – Навіть не додумався самому зателефонувати до онука. Не насторожив і той факт, що він спитався, де я зараз знаходжуся адже телефонував мені додому. Я одразу назвав адресу і став чекати працівника міліції.

До чоловіка приїхав молодик у шкірянці та кепці. Гроші потерпілий передавав у під’їзді.

Пенсіонер повернувся до квартири і лише тоді вирішив подзвонити до онука. Той, як з’ясувалося, спав удома. Зрозумівши, що його обдурили, чоловік набрав номер 102.

За фактом шахрайства відкрито кримінальне провадження. Правоохоронці розшукують зловмисників. Однак розкрити такі злочини вкрай важко. Шахраї – добрі психологи. Їм важливо застати свою жертву зненацька, не дати їй можливості перевірити інформацію і виманити якнайбільше грошей. Якщо ви все-ж-таки стали жертвою шахраїв через власну необачність, негайно звертайтеся до міліції.


Повернутися
17.10.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...