ДІДУСЬ «РЯТУВАВ» ОНУКА… А ПОЗБУВСЯ ВСІХ ЗАОЩАДЖЕНЬ!

Незважаючи на численні застереження, як не потрапити у пастку мобільних шахраїв, жителі краю продовжують віддавати чималі кошти аферистам.

Схеми і сценарії можуть бути різними, але мета завжди одна – виманити гроші. Найчастіше, як свідчить статистика, шахраям вдається обдурити пенсіонерів та людей похилого віку. Старенькі готові віддати останнє, аби допомогти своїм рідним.

В чергову пасту аферистів потрапив і 75-річний мешканець обласного центру. Зловмисники видурили у пенсіонера усі його заощадження.

Тривожний дзвінок пролунав у квартирі потерпілого близько 22 години. Дідусь підняв слухавку, і почув, як йому здалося у той момент, голос онука. Той повідомив, що збив дитину і потрібно 3 тисячі доларів.

- Та таких грошей у мене зроду не було, – розповідає тернополянин. Тому й сказав, що маю лише дві тисячі гривень та двісті канадських доларів.

До телефонної розмови приєднався інший незнайомець, представившись працівником міліції. Він сказав приготувати готівку, за якою приїде водій.

 - Мене немов зачарували , – пригадує дідусь. – Навіть не додумався самому зателефонувати до онука. Не насторожив і той факт, що він спитався, де я зараз знаходжуся адже телефонував мені додому. Я одразу назвав адресу і став чекати працівника міліції.

До чоловіка приїхав молодик у шкірянці та кепці. Гроші потерпілий передавав у під’їзді.

Пенсіонер повернувся до квартири і лише тоді вирішив подзвонити до онука. Той, як з’ясувалося, спав удома. Зрозумівши, що його обдурили, чоловік набрав номер 102.

За фактом шахрайства відкрито кримінальне провадження. Правоохоронці розшукують зловмисників. Однак розкрити такі злочини вкрай важко. Шахраї – добрі психологи. Їм важливо застати свою жертву зненацька, не дати їй можливості перевірити інформацію і виманити якнайбільше грошей. Якщо ви все-ж-таки стали жертвою шахраїв через власну необачність, негайно звертайтеся до міліції.


Повернутися
17.10.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.