УБИВ, БО… РЕВНУВАВ

Вбивством закінчилися п’яні чвари між співжителями із села Шумляни Підгаєцького району. Зі слів підозрюваного, жінка довела його до неконтрольованості, бо добу не з’являлася дома, а тому випив і вирішив її провчити.

Завершилося все трагедією. За попередніми висновками судмедекспертів, потерпіла померла від важкої черепно-мозкової травми із крововиливами під оболонку та в речовину головного мозку.

Начальник Підгаєцького райвідділу внутрішніх справ Юрій Кунька розповідає, що підозрюваний намагався відвести від себе підозру і приховати сліди злочину: «У помешканні, де лежало тіло жінки, були вибиті вікна. На перший погляд скидалося на пограбування, проте під час ретельного огляду ми помітили затерті сліди крові на килимі. Їх походження підозрюваний, який вже встиг перевдягнутися в чистий одяг, пояснити не міг. Проте згодом таки визнав свою провину, розповівши, що через ревнощі та стан алкогольного сп’яніння не стримував злості, коли лупцював жінку.

До слова, сварки та бійки в цій родині траплялися часто. Що жінка, що чоловік любили прикластися до чарки, а тоді бралися за з’ясування взаємин. Правоохоронцям не раз доводилося втихомирювати дебоширів. Протверезілі вони каялися і обіцяли, що більше подібного не повториться, проте сталося найгірше.

Підозрюваного затримали. Щодо нього розпочато кримінальне провадження за статтею . Досудове розслідування проводять слідчі Підгаєцького райвідділу міліції.


Повернутися
17.10.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.