АНЕКДОТИ №37

Вовочка запитує матiр:

— Мамо, це правда, що нас годує Бог?

— У принципi, так.

— А дітей приносить лелека?

— Звичайно.

— А подарунки роздає Дід Мороз?

— Так.

— Тоді скажи мені, будь ласка, навіщо ми батька тримаємо?

* * *

Офіцер-ракетник приходить iз нічного чергування.

Роздягнувся навпомацки, не вмикаючи свiтло.

Дружина зi спальні кричить:

— Пiди по хлiб!

Він одягається і йде в магазин.

Знайомий продавець запитує:

— Вікторе, ти що, службу змінив?

— Ні, з чого ти взяв?

— А чому на тобі форма пожежника?

Чоловiк показує квартиру своєму другові. Раптом той бачить на стіні велику мідну миску.

— А це що ще таке?

— Годинник!

— ?

— Чоловiк щосили б’є по мисцi.

По той бiк стіни лунає голос:

— Дві години ночі!

* * *

Знайшов чоловiк у морі пляшку. Ну, думає, там джин сидить, треба потерти! Тре годину, двi, три... Раптом чує голос iз пляшки:

— Вийми пробку, дурню!

* * *

Один мисливець іншому:

— Знаєш, у мене дивний собака. Коли я стріляю і промахуюся, вiн падає на землю і катається від реготу.

— А що вiн робить, якщо ти поцiлиш?

— Не знаю, вiн у мене тільки три роки.

Кажеш, що не п’єш, — усі намагаються напоїти. Кажеш, що не їси м’ясо, — засунути в тебе м’ясо. Кажеш, що немає грошей, — чогось не дають.

* * *

Відпустка — це невеликий відрізок часу, який дає роботодавець, щоб нагадати, що й без вас чудово можна обійтися.

* * *

Сільський магазин горів, але ніхто не поспішав його гасити. Усі чекали, коли згорить «той самий» зошит.

* * *

До заправки зі страшним гуркотом підлітає учбова машина. За кермом жінка:

— Повний бак, і мерщій!

— Хвилиночку. Спочатку вимкніть двигун.

— Та я його вже вимкнула! Це інструктор тремтить.

 


Повернутися
14.10.2015
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...