АНЕКДОТИ №37

Вовочка запитує матiр:

— Мамо, це правда, що нас годує Бог?

— У принципi, так.

— А дітей приносить лелека?

— Звичайно.

— А подарунки роздає Дід Мороз?

— Так.

— Тоді скажи мені, будь ласка, навіщо ми батька тримаємо?

* * *

Офіцер-ракетник приходить iз нічного чергування.

Роздягнувся навпомацки, не вмикаючи свiтло.

Дружина зi спальні кричить:

— Пiди по хлiб!

Він одягається і йде в магазин.

Знайомий продавець запитує:

— Вікторе, ти що, службу змінив?

— Ні, з чого ти взяв?

— А чому на тобі форма пожежника?

Чоловiк показує квартиру своєму другові. Раптом той бачить на стіні велику мідну миску.

— А це що ще таке?

— Годинник!

— ?

— Чоловiк щосили б’є по мисцi.

По той бiк стіни лунає голос:

— Дві години ночі!

* * *

Знайшов чоловiк у морі пляшку. Ну, думає, там джин сидить, треба потерти! Тре годину, двi, три... Раптом чує голос iз пляшки:

— Вийми пробку, дурню!

* * *

Один мисливець іншому:

— Знаєш, у мене дивний собака. Коли я стріляю і промахуюся, вiн падає на землю і катається від реготу.

— А що вiн робить, якщо ти поцiлиш?

— Не знаю, вiн у мене тільки три роки.

Кажеш, що не п’єш, — усі намагаються напоїти. Кажеш, що не їси м’ясо, — засунути в тебе м’ясо. Кажеш, що немає грошей, — чогось не дають.

* * *

Відпустка — це невеликий відрізок часу, який дає роботодавець, щоб нагадати, що й без вас чудово можна обійтися.

* * *

Сільський магазин горів, але ніхто не поспішав його гасити. Усі чекали, коли згорить «той самий» зошит.

* * *

До заправки зі страшним гуркотом підлітає учбова машина. За кермом жінка:

— Повний бак, і мерщій!

— Хвилиночку. Спочатку вимкніть двигун.

— Та я його вже вимкнула! Це інструктор тремтить.

 


Повернутися
14.10.2015
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.