РОЗШУКУЮТЬ ЗЛОДІЇВ, ЯКІ ВИКРАЛИ БОРЩІВСЬКІ ВИШИВАНКИ

Вранці 5 жовтня до борщівських міліціонерів надійшло повідомлення про зникнення з районного відділу культури п’ятнадцяти вишиванок, дев’ять з яких – колекційні, та трьох шароварів. Пошуки крадіїв тривають. Міліціонери не виключають, що вишиті сорочки були вкрадені з метою перепродажу у приватні колекції.

Правоохоронці з’ясували, що в приміщення обласного відділу культури злодії проникли в ніч з 4 на 5 жовтня, відтиснувши підвальне вікно. Вочевидь, зловмисники добре знали, які сорочки варто брати, адже з поміж усієї колекції, яка зберігається у відділі культури, викрали найцінніші екземпляри. Шість із поцуплених вишиванок – колекційні і вартують близько 5-6 тисяч гривень.

Правоохоронці звертаються до можливих свідків: якщо ви володієте інформацією про дану подію чи осіб, причетних до злочину, повідомте про це за номером у Борщові -(03541) 2-12-45, в Тернополі – (0352) 27 -12-58, у будь-який підрозділ міліції – 102.

СЗГ УМВС України
в Тернопільській області


Повернутися
13.10.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.