СТУДЕНТ ВЗЯВСЯ ЗА БІЗНЕС… НАРКОБІЗНЕС!

Допоки батьки за кордоном заробляли копійчину, їхній син у Тернополі зорганізував власний бізнес. На кошти, які родичі передавали для прожиття, купляв марихуану, а відтак продавав її дорожче «ринкової» вартості. Під час однієї з оборудок його й взяли тернопільські правоохоронці.

Незаконну діяльність 20-річного студента з Тернополя співробітники відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків обласної міліції документували впродовж кількох місяців. Результатом копіткої оперативної роботи стало затримання підозрюваного на гарячому. Ділок тоді збув три сірникові коробки із дурманом натомість отримав шість сотень гривень. Гроші і марихуану міліціонери вилучили.

Примітно, що середня вартість сірникової коробки канабісу близько 150 гривень, а студент продавав ту ж кількість за 200 гривень. Дороговизну свого товару наркоторговець пояснював його начебто закордонним походження. Такий маркетинговий хід приваблював потенційних покупців.

— Підозрюваному інкримінують частину 2 статті 307 ККУ — повідомив начальник ВБНОН обласної міліції Володимир Строїч. – За скоєне йому загрожує від п’яти до десяти років в’язниці. Міру покарання ділку обере суд. Зараз тернополянин перебуває під домашнім арештом.


Повернутися
13.10.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.