Звернення Андрія Закревського №6

Як порятунку від задавненої хвороби, як закінчення довгої розлуки - чекає земля весни. Коли ми починали цей проект, ми ще не знали, чи вдасться нам достукатися до ваших сердець. Зима, безвихідь, щодня — погані новини... Але кожен день обривається усе новий листок календаря, сонце усе вище, і птахи будять нас вранці своїм щебетом.

Тільки від нас залежить, як ми будемо зустрічати наступну зиму: з таким же страхом за своїх рідних, страхом перед майбутнім... Чи сильними, впевненими в завтрашньому дні і з вірою в те, що Господь віддячить нам за труди наші.

Наш колектив всіма силами хоче доброго майбутнього для усіх нас! Ми хочемо, аби до кінця цього року сотні, тисячі дерев були посаджені на Тернопільщині. І поміж них були і яблуні, які ми хочемо подарувати нашим землякам.

Ще раз нагадаю, що ми проводимо постійну акцію «Сад — за кращий лист».

Ми впевнені, що якщо наша земля знову зарясніє садами, якщо ви побачите, як щороку навесні зацвітають дерева —  ви ніколи не подумаєте розлюбити Україну і виїхати з неї.

Нам треба стати багатими, сильними і здоровими. І щоб ніхто і не зміг подумати, що ми можемо просто так віддати свою землю.

А ще хочу нагадати, що з яблук можна зробити не тільки сік і варення, а ще й сидр. А якщо буде забагато сидру - можна зробити кальвадос. А найсмачніший і дорогий кальвадос має настоятися як мінімум чотири роки. І тоді дівчата стануть веселішими, а хлопці кучерявими.

Так що приступати до посадки яблунь і груш треба негайно!

З весною вас, друзі!

 
 

Повернутися
05.03.2015
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.