ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №36

Найшвидшими темпами, за останніми дослідженнями, в Україні відбуваються не довгоочікувані та багатостраждальні реформи, а трудова міграція. Причому  нині у пошуках чи то «хліба насущного» і «кращої долі» чи під гаслом «нічого тут доброго не буде, треба валити звідси» виїжджають здебільшого молоді люди з вищою освітою. Попросту кажучи — з України «вимиваються» мізки. Якщо трудова міграція й далі йтиме такими темпами, незабаром ходитимемо на чотирьох.

  Масова міграція до заможніших країн - це форма цивілізованого жебракування. Ми просимо - подайте нам можливість пожити у ваших умовах, не пошкодуйте нам ваших зарплат, а ми тихенько собі збоку в куточку посидимо. Подорожі? Супер! Тимчасова трудова міграція? Ок. Переїзд в пошуках кращої долі ?
Мені якось принизливо бачити чисельні натовпи біля візових центрів різного штибу. І оці всі виправдання про прогодовування сім’ї, котра просто вмирає з голоду — у більшості випадків це просто можливість за кілька місяців заробити пару сотень-тисяч доларів чи євро, котрі потім за такий же проміжок часу з таким же успіхом спустити - на смартфони, кредити, машини, бо ж на що ще?
Наша біда  у тому, що ми з бідних 90-их стали майже заможними у 2000-их. але фінансової культури нема, тому ті всі зароблені гроші витрачаються в мінус і користі фактично не приносять. Тому ті  заробітчани, котрим закрутили голову валютні заробітки і вони понавибудовували трьохповерхових будинків – нині замість того, щоб насолоджуватись спокійною старістю – важко працюють, щоб мати можливість заплатити за опалення та утримання тих палаців.

 Це дуже самонадіяно - приїхати в чужу благополучну країну, де її жителі вже вибудували собі цивілізований соціум із гарними дорогами та чистими тротуарами. Поїхати - означає  перекреслити свої попередні 20-30-40 років життя, набутий досвід, мову, звички. Цим ми закреслюємо 70% своєї особистості, котра сформована у цілком конкретних умовах.   

Масова еміграція - це як кровопускання для організму країни. У невеличкому масштабі це навіть типу  корисно - свіжий притік крові. Але коли порізати і тече як з відра - це просто витікають всі еритроцити, країна блідне, і стає немічна та анемічна. Лежить і просто чекає чергової порції глюкози внутрівенно. Виїжджати на ПМЖ за кордон і слати звідти екс-землякам «месиджі» на кшталт  «робіть там щось, і тоді ми повернемося» — це те ж, що раз на чотири-п’ять  років вибрати депутата/президента, який все має за нас зробити, а ми тим часом далі собі тихенько поживемо і подивимося, що потім вийде. А нічого не вийде. Треба й самому щось робити або хоча б пильнувати своїх «обранців» .


Повернутися
02.10.2015
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.