АНЕКДОТИ №36

Випускник Фінансової академії пішов працювати в Ощадбанк бухгалтером. У нього з’явилася звичка перед робочим днем зазирати в лівий ящик столу. Потім він закривав його на ключ і починав працювати. Через десять років він став старшим бухгалтером, ще через десять — головним бухгалтером. У 60 років він пішов на пенсію, і наступного дня всі побігли до ящика, щоб дізнатися, на що бухгалтер дивився там щоранку. У столі лежав пожовклий папірець, на якому написано: дебет ліворуч, кредит праворуч.

* * *

Пацієнт:

— Скажіть, як довго мені ще розповідати все, що спадає на думку?

Психоаналітик:

— Говоріть, час — гроші.

Лише один вiдсоток населення вважає, що ярличок на одязі слугує для того, щоб знати, як за цією річчю доглядати: прати, прасувати тощо. Іншi 99% визначають за ним де зад, а де перед.

* * *

— Лiкарю, мені потрібний ефективний засіб для схуднення!

— Немає проблем. Я вам пропишу вугілля.

— У таблетках чи пігулках?

— У мішках. Вагони розвантажуватимете!

* * *

У магазині на касі.

— Чоловiче, 18 є?

— Але я ж «Пепсi» купую!

— А я просто цікавлюся. Я жінка вільна.

Прихильники «ватної» ідеології чомусь дуже люблять доводити свою правоту фразою: «Я сам бачив, по телевізору!».

— Ого, який у тебе великий собака! Навіщо завела?

— Щоб по парку пізно ввечері не страшно було гуляти.

— І навіщо тобі в темряві по парку гуляти?

— Як навіщо? Собаку ж вигулювати треба!

* * *

Судячи зі стану українського бюджету, Янукович краде й досі.

— Тату, ти коли-небудь закохувався у вчительку в школі?

— Так, синку, саме зараз ти мені про це нагадав.

— І що з цього вийшло?

— Та нічого... Про це дізналася твоя мама і перевела тебе до іншої школи.

* * *

Пізній вечір. Дівчина в гостях у свого хлопця.

— Я хочу їсти, а в тебе порожній холодильник.

— Потерпи до ранку.

— А вранці щось буде?

— А вранці ти підеш на роботу.

***

Кажеш, що не п’єш, — усі намагаються напоїти. Кажеш, що не їси м’ясо, — засунути в тебе м’ясо. Кажеш, що немає грошей, — чогось не дають.

* * *

Відпустка — це невеликий відрізок часу, який дає роботодавець, щоб нагадати, що й без вас чудово можна обійтися.

* * *

Сільський магазин горів, але ніхто не поспішав його гасити. Усі чекали, коли згорить «той самий» зошит.

* * *

До заправки зі страшним гуркотом підлітає учбова машина. За кермом жінка:

— Повний бак, і мерщій!

— Хвилиночку. Спочатку вимкніть двигун.

— Та я його вже вимкнула! Це інструктор тремтить.

 


Повернутися
02.10.2015
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.