«ЙОГА» НА СТІЛЬЦІ

Щоб тривала робота за письмовим столом не зламала вам спину, влаштуйте собі «виробничу» гімнастику

      Працівникам розумової праці відомий той стан внутрішньої скутості, коли після багатогодинного сидіння на місці спина не розгинається, а ноги підламуються, якщо раптово встаєш із-за столу. Перш за все тим, хто довгий час працює сидячи, варто щогодини перериватися на п'ять-десять хвилин — встати, розім'яти ноги, зробити вправи для шиї, яка весь час перебуває в одному положенні, й аж тоді знову братись до роботи.

      Вправи для шиї виконуються при прямій спині. Опустіть плечі, голову нахиляйте вперед-назад, вліво-вправо не менше десяти разів. Після цього стільки ж разів зробіть колові рухи головою.

      Зчепіть руки на потилиці й тисніть на них головою. Потім так само — на лобі. М'язи шиї мають від цього дещо розпружитись. У цій вправі можна попросити когось допомогти, тобто зчепити руки на вашій голові й далі так само.

      Для спини — з'єднайте руки за спиною на рівні талії і прогніться верхньою частиною тулуба назад. Вправа виконується стоячи, не менше п'яти разів. Після того вирівняйте спину, виструнчіться, наче на параді, затримайте дихання, а потім різко розслабте м’язи. Напруга має вас відпустити.

      Для ніг — сидячи на стільці, випрямте під столом, якщо стіл дозволяє, ноги і потягніть на себе носки ступнів. Це розслабить м'язи литок.

      Повернувшись до роботи, слідкуйте за тим, щоб спина при сидінні була рівною, а плечі спокійно опущені. І будьте здорові!


Повернутися
02.10.2015
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...