ЯК ТЕРНОПІЛЬСЬКЕ «СПОРТИВНЕ СЕЛО» У ДЕСЯТКУ КРАЩИХ УВІЙШЛО

 Почалося усе ще на початку вересня, коли на міському стадіоні «Колос», що у Теребовлі,  пройшла обласна спартакіада «Краще спортивне село Тернопільщини», присвячена Дню фізичної культури та спорту.

Змагання проходи у 9-ти видах спорту: міні-футбол, волейбол, гирьовий спорт, метання гранати, армспорт, перетягування каната, стрільба, дартс, військово-прикладне мистецтво.

Загалом у спартакіаді взяли участь понад 250 учасників – членів команд із 15 районів Тернопільщини.

За результатами змагань у загальнокомандному заліку перемогу святкували спортсмени з с.Вікторівка Козівського району. Це село визнано кращим спортивним селом Тернопільщини. Другими були спортсмени із с.Біла Чортківського району, третіми – спортсмени із с.Переволока Бучацького району.

 А уже незабаром команда села Вікторівка Козівського району Тернопільської області (очолювали команду Вікторівський сільський голова Віра Коропецька) увійшла в десятку спортивних сіл країни, зайнявши 9 місце на Всеукраїнських змаганнях «Краще спортивне село України».

 Спартакіада відбулася у смт. Немішаєво Бородянського району Київської, а участь в ній взяли близько  600 спортсменів з 24 областей України.

 Кожну область представляла одна команда спортсменів з однієї сільської ради, або збірна групи сіл, що входить до сільської ради.

 Спортсмени змагалися у 7 видах програми, а саме: міні-футболі, гирьовому спорті, настільному тенісі, волейболі (жінки, чоловіки), шашках, шахах та перетягуванні канату.

 Підбиття підсумків проводилося за сукупністю результатів з 5 кращих видів програми.

 Козівчани посіли 5 місце у змаганнях з міні-футболу, у перетягуванні канату розділили 9-12 місце, у змаганні з шахів та гирьовому спорті були 12, а у настільному тенісі стали переможцями змагань.


Повернутися
02.10.2015
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...