«ТОЧКУ ЗОРУ» ТЕРНОПОЛЯНКИ НАГОРОДИЛИ В ІТАЛІЇ

ЛІЛІЯ МОЧУЛА - ПЕРЕМОЖНИЦЯ ІТАЛІЙСЬКОГО КОНКУРСУ МОЛОДИХ СКУЛЬПТОРІВ

     Тернопілянка Лілія Мочула зайняла перше місце на міжнародному конкурсі молодих скульпторів “Scultura da vivere", який проходив у Кунео, на Півночі Італії.

 Дівчина навчається на третьому курсі Римської академії мистецтв. Вважає Столицю Італії "найкрутішим місцем у світі, з точки зору мистецтва". Вже другий рік поспіль вона виграє стипендію від фонду Laziodizu, що дозволяє навчатись в академії ти жити у гуртожитку.

Скульптура, подана на конкурс, носить назву "Точка зору". Це - блок каменю з отворами, що символізують вікна у будинку, відкриті, закриті, напівзакриті шторами...

"Якщо уявити її у реальну величину, та дислокувати у міському парку, крізь віконечка буде видно частини міського пейзажу. Люди, що сидять на траві і дивляться крізь ці віконечка, бачитимуть фрагменти загальної картинки, тобто матимуть свою суб'єктивну точку зору, - пояснює задум Лілія Мочула. - Але ніхто із них не отримає комплексного зображення, якщо не візьмуть до уваги й те, що видно з інших віконечок".

Також ця скульптура є інтерактивною, вона має зв'язок із спостерігачем: "Дітки можуть із нею  гратися: пролазити крізь отвори, бігати навкруги..." - завершує мисткиня.

Зараз молода мисткиня створила лише макет скульптури. Її реальні розміри складатимуть 3 метри довжиною, 2 метри висотою та 1 метр шириною.

Мрія Лілії, відтворити роботу у натуральну величину, буде реалізовано. Адже, за умовами конкурсу, скульптури будуть встановлені в одному з італійських міст та стануть їх невід'ємною частиною.


Повернутися
02.10.2015
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...