ЗАРОБИТИ НА ГОРІХАХ

Що може бути кращим восени за молоденькі “молочні” горіхи? І нехай від них потім кілька днів неможливо відмити руки, воно того варте: мало який продукт настільки багатий на вітаміни та мікроелементи, як горіх. Однак цього року ціни на них, пише «Високий Замок», «кусаються» – кілограм великих нечищених горіхів з тоненькою шкаралупою коштує 40 гривень, дрібненькі і тверді – 25. А склянка чищених грецьких горіхів – 20 гривень. Зате ті, хто має у саду принаймні кілька дерев, мають можливість незле поповнити сімейний бюджет.

«Ми збираємо горіхи з дерев, які посадив мій дідусь. Горіхи різні – одні великі, інші – дрібні. Особливого догляду вони не потребують – я нічим не кроп¬лю, тому вони в мене, можна сказати, екологічно чисті», – розповідає пан Віталій. Він продає уже чищені горіхи – по 160 гривень за кілограм. Каже, щороку продає близько 50 кілограмів “метеликів” (половинки горіхового ядра), решту залишає собі.

“Ми цього року вперше почали продавати горіхи. Якщо у господаря на подвір’ї ростуть 5-6 горіхових дерев за врожайності дорослого дерева 40-80 кг з одного, нескладно порахувати прибуток, не кажучи про користь для здоров’я. Маємо три “паперівки” (так називають грецький горіх з тоненькою шкіркою). Скільки їм років, не знаю, бо вони уже росли на подвір’ї, коли ми придбали хату, – каже Степан Миколайович з Рясної-Руської. – Щороку збирали кілька мішків – трохи залишали собі, решту роздавали родичам. А цього року така хороша ціна, що вирішили продати. Приїжджали заготівельники, але вони за наші великі горіхи пропонували по 20 гривень. А ми на Привокзальному ринку продавали по 35 гривень. Продали майже 40 кілограмів. Решту вирішили почистити і вже продавати самі ядра. Кажуть, так вигідніше”.

Чоловік зізнається, що не дуже розбирається у садівництві. Спробував посадити кілька горіхів з ядра – вони посходили, але чи даватимуть такий же урожай, як старі горіхи, не знає. “Я вже думаю, чи не закласти горіховий сад замість городу, де садимо картоплю. Але страшно купувати відразу багато сортових саджанців, бо невідомо, що з того вийде. Я уже купив яблуню “голден”, а через два роки виявилось, що це звичайна дичка”, – каже чоловік.

Якщо взятись за вирощування горіхів, то можна заробляти не тисячі, а мільйони, переконані у Всеукраїнській горіховій асоціації. За оцінкою керівника організації Володимира Пахна, з одного гектара горіхового саду можна збирати в середньому 4-6 тонн горіхів, тоді як ціна якісного сортового горіха 1,5-2 євро за кілограм. Відтак в Україні все більше фермерських господарств починають займатись вирощуванням горіхів. Є підприємства, які уже мають по 500-600 га під горіховими садами. Грецький горіх з України експортують навіть у Грецію. Виявляється, горіхи, які у нас називають грецькими, там не ростуть взагалі. А назва пішла від того, що торгували ними грецькі купці.

Однак не лише на волоських горіхах можна добре заробити. В Україні добре родять і лісові горіхи. За кілограм нечищених лісових горіхів можна отримати 120 гривень, чищених – від 350 гривень.

“Цього року ліщина дуже добре зародила і в лісі, і в мене вдома, – каже Михайло Ількович із Заліщицького району. – Ми коли будували будинок, то не вистачало грошей на паркан. Затягнув сіткою, а щоб не було видно, що ще на подвір’ї лежить, то обсадив по периметру ліщиною. За кілька років почали збирати горішки. Потім мені підказали, що для того, щоб ліщина добре родила, треба садити різні сорти, щоб вони перезапилювались. Замовив через газету десяток саджанців різних сортів. Ще купив трохи в Почаївському районі, у нас там є фермер, який має гектари ліщини. І справді, навіть дика ліщина почала краще родити. Зібрали цього року два відра. Продаю нечищену, бо полущити її – то ціла морока”. Особливого догляду ліщина не потребує – треба лише час від часу попідрізати зайві гілочки.

“Фундук – це окультурений лісовий горіх, має сертифіковані сорти, тоді як ліщина – це дикий горіх. Туреччина на експорті фундука щороку отримує близько двох мільярдів доларів. В Україні наразі небагато господарств, які займаються вирощуванням фундука, – каже директор з економіки Подільської асоціації виробників і саджанців фундука “Золотий горішок” Віталій Думітращук. – Нещодавно до нас приїжджали колеги з Вінниччини, які мають 92 га фундука, на Тернопільщині є господарство, яке має 29 га. Ми маємо 30, але плануємо збільшити до 50 га. Поки що урожай вимірюємо жменьками, бо перші плоди з’являються лише на третій рік, а промисловий урожай почнемо збирати лише на 5-6 рік. Є італійський вислів, що вирощування фундука – це бізнес для лінивих. Мовляв, посадив, і потім лише чекаєш урожаю. Це не зовсім так. Догляд потрібен, хоча він і нескладний. Ми, наприклад, використовуємо систему поливу. Наразі намагаємось популяризувати цю справу, розсилаємо листи у сільські ради, щоб зацікавити людей займатись цим бізнесом. Адже лише коли будуть великі масштаби вирощування, можна буде думати і про підприємства з переробки, і про експорт. Хоча на сьогодні і внутрішнього ринку достатньо – попит і так значно перевищує пропозицію”.

 


Повернутися
02.10.2015
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...