ВИТРАЧАЄШ МЕНШЕ 150 ГРИВЕНЬ НА ДЕНЬ? ЗЛИДАР!

Світовий банк затверджує новий поріг бідності: 1,9 долара на день для Африки та близько семи доларів – для Східної Європи.

Понад 10 мільйонів українців уже найближчим часом стануть офіційними злидарями. Світовий банк затверджує новий поріг бідності. На сьогодні це 1,25 долара на особу на день, але у жовтні його збільшать до 1,9 долара. Утім, це поріг бідності для країн Африки, каже завідувач відділу дослідження рівня життя населення Людмила Черенько. Для групи країн, до яких входить Україна, поріг бідності на сьогодні – 5 доларів на особу на день. Після перерахунку буде близько семи доларів. Тобто, щоб не бути офіційним злидарем, українцеві треба заробляти щонайменше 4 400 гривень на місяць. І то, якщо нема сім’ї та дітей. Середня зарплата українця до цієї суми не дотягує – за серпень ми заробляли в середньому 4205 гривень.

«Межу рівня бідності Світовий банк переглядає кожні 10 років, адже вартість мінімального споживчого кошика змінюється. Фактично, це коригування на рівень інфляції, – каже Людмила Черенько. – Звичайно, чим вищий мінімальний поріг, тим більше людей опиняється за межею бідності. Однак ті 1,9 чи п’ять, чи сім доларів – це умовна межа, тому що показники для кожної країни вираховують ще з урахуванням паритетних цін. Адже в різних країнах на один долар можна купити різну кількість товарів і послуг. Скажімо, коли в Україні долар офіційно коштував 8 гривень, за паритетом купівельної спроможності курс був близько п’яти гривень. Тобто за межею бідності офіційно вважались люди, які живуть менш як на 25 гривень в день. Таких було не більше 5%. Звичайно, за останній рік курс долара різко зріс, зросла і вартість споживчого кошика. Але все ж споживчий кошик подорожчав не пропорційно до зростання курсу долара, хоча рівень життя населення і погіршився. Яким буде новий поріг бідності з урахуванням паритетних цін, ми ще не прораховували. Але рахувати, що якщо межа бідності сім доларів, то за межею опиняється той, хто має менше 150 гривень на день – некоректно».

Точно визначити, скільки людей в Україні живуть за межею бідності, вкрай важко. За даними Держстату, середній дохід на одну особу у другому кварталі цього року становив 3168 гривень на місяць. Але це дохід з урахуванням соціальних виплат, субсидій, доходів від власності. У структурі доходів українця на зарплату припадає лише 41,2%, а ще 39,1% – різні види соціальних виплат та пільг. Якби українці жили лише на зарплату, то місячний дохід на душу населення не перевищував би 1304 гривень. Так, можемо говорити про те, що в Азії чи Африці рівень життя ще нижчий, але там значно нижчий рівень зайнятості. В Україні ж за межею бідності нерідко опиняються сім’ї з дітьми, де працюють обоє батьків.

Утім, те, що мільйони українців будуть офіційно визнаними Світовим банком бідняками, на наше життя аж ніяк не вплине. “Розрахунки межі бідності Світового банку – технічна деталь. На рівень допомоги Україні вона не вплине. Як правило, ці розрахунки вони використовують для планування своїх місій у країнах з вищим рівнем бідності. Можливо, розширять фінансування ЮНІСЕФ та інших програм ООН, представництво ОБСЄ в Україні. Але йдеться про кількість представників, залучених експертів, консультантів, а не про пряму фінансову допомогу”.

Експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Олександр Жолудь переконаний, що на виділення фінансування для України чи настрої інвесторів збільшення числа населення за межею бідності не вплине. “Якщо у вас зріст 1,6, а вам його спочатку міряли лінійкою, яка має 1,8 метра, а потім двометровою, то хіба ваш зріст від цього зміниться? Але двометровою лінійкою можна виміряти більше людей. Так само і з межею бідності. Купівельна спроможність українців залежить від розміру зарплат, від динаміки цін, а не від межі бідності, встановленої Світовим банком”, – каже Олександр Жолудь.


Повернутися
02.10.2015
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...