ОДНА ЯБЛУНЯ — ЦІЛИЙ… САД!

УНІКАЛЬНОМУ ДЕРЕВУ ВЖЕ 200 РОКІВ

В місті Кролевець на Сумщині знаходиться унікальна яблуня, що зростає у вигляді куща загальною площею 10 соток. У яблуні давно вже немає її первісного материнського стовбура, а налічують близько 15 стовбурів-гілок, що приросли до землі. Особливістю яблуні є її здатність до самостійного вкорінення гілками. Віття нахиляється до землі і пускає коріння, коли один зі стовбурів відмирає. Так яблуня продовжує собі життя. Набравшись сил, вже не гілки, а дерева піднімаються знову догори, рясно вкриваючись квітками навесні і червоно-білими, приємними на смак яблуками восени. Цьогоріч, пише Газета по-українськи, яблуня не вродила.

За легендою, дерево має більше 220 років, тому що посадив його нібито садівник князя Мещерського, що колись жив і був тут похований. Місцеві жителі назвали чудо-яблуню "колонією". Квітує вона щороку, але щоразу плодоносить тільки одна її половина, а друга частина відпочиває. Яблука на смак — солодкі і терпкі.

У місцевих жителів існує повір'я, що ця яблуня розмножується, як кущ аґрусу або смородини через те, що кілька століть тому на неї хтось наклав прокляття. У тіні гілок яблуні, в центрі такого дивного саду розташована могильна плита, на якій викарбувано: "Князь Петр Сергеев сын Мещерский родился 1780 августа 24 умер 1848 февраля 18 отроду 68 лет". Через це одна з поширених місцевих назв яблуні — "княжа".

Завдяки своїм особливостям диво-яблуня увійшла до історії садівництва. У 1948 році в четвертому томі своїх творів про неї згадує Іван Володимирович Мічурін. Вражений переказами про незвичайну яблуню-сад, Іван Володимирович просить відповідні служби міста Кролевець надіслати яблуневі живці.

У 1970 році, за свідченнями місцевого жителя, фахівця райсільгоспуправління М. Палиці, на землі лежали 9 стовбурів яблуні діаметром 30—40 см. До 2008 року їхня кількість майже подвоїлася.

Учені не спостерігають на цьому місці аномалій, але всі намагання посадити подібну яблуню в іншому місці не дають результатів.

За рішенням виконкому Сумської обласної ради від 20 червня 1972 року, яблуня оголошена пам'яткою природи місцевого значення під назвою "Яблуня-колонія". У грудні 1998 року Указом Президента України її статус підвищений до загальнодержавного значення.

Разом з іншими незвичайними природними об'єктами яблуня є однією з перлин природно-заповідного фонду України.


Повернутися
23.09.2015
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...