ОПАЛЕ ЛИСТЯ САДІВНИКУ ПРИГОДИТЬСЯ…

Восени опалого листя завжди вистачає. Чи варто його збирати або залишити на місці? І що робити із зібраним листям?

Якщо в саду все нормально, то листя можна і залишити. А потім по весні перекопати, тим самим поліпшивши родючість грунту. Так до деякого часу воліли робити навіть в міських парках. Але потім від такої практики відмовилися, так як у великій кількості розмножилися всілякі шкідники й хвороби.

Так що листя залишати можна під тими деревами, в імунітеті яких ви повністю впевнені, і якщо зможете навесні за допомогою обприскувань винищити шкідників, яким вдалося перезимувати.

І у жодному разі не можна залишати на зиму листя на газонах. Варто його там залишити — і навесні газон буде «красуватися» лисинами.

Хитріші садівники листя на місці не залишають. Вони садовим листям утеплюють коріння винограду, а виноградним листям — сад. Така рокіровка корисна для родючості, не дозволить шкідникам і хворобам навесні зачепитися за улюблені рослини.

А ще краще, якщо після перенесення листя обприскати розчином сечовини: 500 г на 10 л води. Такий концентрований розчин знищить грибок, шкідників і самі стійкі хвороби, прискоривши розкладання листя, яка згниє задовго до весни.

Спалити листя — це найшвидший і простий спосіб. Він хороший тим, що відразу вбиває шкідників, які переховуються і дає нам цінне добриво — золу, яку можна відразу внести під осіннє перекопування.

Однак золи виходить зовсім мало, і структура грунту не поліпшується. Отже «кремації» піддається листя, сильно уражене хворобами або заселене небезпечними шкідниками. В інших випадках його краще відправити на компост.

Листовий компост — самий скоростиглий. Йому не потрібні рік-два для дозрівання. Листва перегниє за пару місяців і поспіє до літньої спеки наступного року. Для суниці та малини кращого засобу для покращення грунту немає.

Для приготування треба приготувати ящик для компосту: по кутах вбити чотири стовпчика і на них натягнути дрібну сітку-рабицю. У такий ящик пошарово засипають листя, перемежовуючи з гноєм або землею (10 см).

Навесні і влітку такий «бутерброд» треба зрідка поливати, і через пару місяців цінне добриво буде готово.

Або можна розправу над листям перенести на весну, а поки його використовувати для зимового утеплення троянд, теплолюбних чагарників та інших садових мешканців, які бояться сильних морозів.


Повернутися
23.09.2015
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...