ПРО ТЕРНОПІЛЬСЬКИХ ГЕРОЇВ НЕБЕСНОЇ СОТНІ — У 3D-ФОРМАТІ

Книгу у форматі 3D  «Небесна Сотня:Історія Нескорених» репрезентували нещодавно у Тернополі. У виданні зібрані живі історії про усіх шість Героїв Небесної сотні Тернопільщини. Автори та реалізатори проекту —  Ірина Кучерява та Віталій Дембіцький. Кожен з них планував окрему книгу про Небесну сотню, проте згодом об’єднали свої зусилля та створили цілу робочу групу.

– Вся робоча група, це близько 20 людей, працювала над книгою на волонтерських засадах. Робота тривала майже рік.  Спочатку напрацьовувалась інформація, моніторилася по Інтернет виданнях, також телебачення, абсолютно все, згодом ми зібрали команду волонтерів і ми їздили, зв’язувались з родиною, сім’ями , друзями і їздили на місце народження небесних сотників. Ми спілкувалися із батьками, із сім’єю, з дружинами, дітьми, всіма хто спілкувався і тісно спілкувався із небесними сотниками, – розповідає співавтор 3-D книги Аліна Дзюба.

Видання уже в продажі у книгарнях України. Усі виручені кошти підуть на  спорудження  у Тернополі пам’ятника Героям Небесної сотні.

 Завдяки візуальним ефектам книга дозволяє «перенестись» у революційний час та заново пережити буремні події Майдану.

– Планували видати книгу в Тернополі, але після зростання цін вирішили видати у Волинській області. Друк у форматі 3D є дуже дорогим і складним. Докуплялися навіть додаткові технічні агрегати.

 Всі кошти з книжки підуть на встановлення постаменту Героям Небесної сотні. Хочемо зібрати якомога більше коштів. Якщо після встановлення пам’ятника в нас залишаться кошти, тоді решта грошей піде на допомогу бійцям АТО. До речі, є в планах провести окремий конкурс на макет пам’ятника Небесній сотні», – каже Михайло Жирівський.

Книга «Небесна сотня: історія нескорених» у книгарнях Тернополя  вартуватиє орієнтовно 180 гривень. Згодом її можна буде побачити не лише у книгарнях міста, а й купити у Інтернеті.


Повернутися
23.09.2015
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...