ТЕРНОПІЛЬСЬКІ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ — НАЙПРАЦЬОВИТІШІ!

За рівнем працевлаштування вимушених переселенців Тернопільська область займає друге місце в Україні. Обласна служба зайнятості також сприяє працевлаштуванню демобілізованих учасників АТО.

Про це повідомила перший заступник директора обласного центру зайнятості Олександра Островська.

Загалом, із початку 2015 року послугами обласного центру зайнятості скористались 53415 осіб, з них 29160 мають статус безробітного. За сприянням базових центрів зайнятості працевлаштовано15739 осіб (29%), з них 7917 безробітних (26%). До участі в громадських та інших роботах тимчасового характеру залучено 3777 осіб, з них понад 1 тис. працевлаштовано після закінчення таких робіт.

«Послугами центру зайнятості скористалися 440 вимушених переселенців. Працевлаштовано із них 171 особу. На обліку перебувають 83 особи, для яких продовжується пошук роботи, - зазначила Олександра Островська — За сприянням у працевлаштуванні в базові центри зайнятості звернулося 184 демобілізованих військовослужбовців, які брали участь в АТО. Із них працевлаштовано 37 осіб, 19 з яких – отримали одноразову допомогу по безробіттю для організації підприємницької діяльності. Проходили професійне навчання — 24 особи, брали участь в громадських та інших роботах тимчасового характеру — 4 особи. На даний час на обліку перебуває 138 осіб, для яких продовжується пошук роботи».

Степан Барна наголосив, що демобілізовані бійці повинні мати можливість повернутись на попереднє місце праці.

«За мобілізованими працівниками слід зберігати робочі місця. Бійці, які повернулись на ротацію, і шукають роботу, мають відчувати максимальне сприяння з боку служби зайнятості та місцевого керівництва. Це питання — під контролем облдержадмінітсрації», — зазначив Степан Барна.


Повернутися
23.09.2015
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...